Для мене це – Ліна Костенко її ім’я вивищується, як прапор нашої держави. Вважаю, що українській літературі дуже поталанило, бо є в ній постать, яка усім своїм життям і творчістю утверджує чесність і непідкупність одвічних мистецьких принципів. Для кожного з нас, випускників, томик вибраних поезій Ліни Костенко – справжнє явище. Читаючи від вірша до вірша, як по сходинках, піднімаєшся все вище і вище на ту духовну вершину, з якої видно всю Україну з її болями і радощами, злетами і падіннями. На мою думку, так писати може лише справжня українка,
тому що поезія Ліни Костенко – це наша історія і філософія, наш спосіб мислення, героїка минулого і проблеми сьогодення. Постать Ліни Костенко з її досвідом боротьби за національну культуру, за етику людського буття, за громадянську свідомість, з її естетичним новаторством та самобутністю, є визначальною не лише в українській культурі, а й в історії всієї Європи, перед якою сьогодні так гостро стоїть проблеми збереження неповторності національних культур, що опинилися перед загрозою розчинення у каламутних водах глобалізації.
Ліна Костенко як поетеса володіє якоюсь магічною силою. її поезія
звертається до нас своєю спресованою і виразною мовою, і ми починаємо розуміти все те, що невимовно дрімало в наших душах, турбувало, болісно тривожило. Л. Костенко як людина – невіддільна від своєї поезії. Зрештою, саме тому я й люблю її вірші, бо вони допомагають мені жити, відкривають переді мною світ загальнолюдських цінностей, а у найважчі хвилини – допомагають вистояти, витримати, не зігнутися. “Народ шукає в геніях себе”, – цей рядок Ліна Костенко присвятила великому Кобзарю. Але хочеться думати, що прийде час і нащадки скажуть: “Народ знайшов себе в Ліні Костенко”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)