Гірей (паша) – один з трьох центральних персонажів поеми
Гірей (паша) – один з трьох центральних персонажів поеми, хан, власник гарему, а ім’я умовно – Гиреїв (Гераїв) звали практично всіх кримських ханів; в написі на “реальному” фонтані Бахчисарая згадується Крим-Гірей, 60-і рр. . XVIII “Шв. Однак “пушкінський” Г. страшиться “підступів Генуї” (що могло бути лише до 1475г.); В чернетках героя звали Девлет-Гіреєм (ім’я хана XVI “Шв.); Польську княжну Марію Потоцьку полонив, за легендою, Кезім-Гірей – хан (XVIII “Шв.). Відрив Г. від історії принциповий; його страждання – це страждання
У “східних поемах” Дж. Г. Байрона (на які зорієнтований “Бахчисарайський фонтан”) передбачена сюжетна роль “східного антагоніста” головного героя, яким завжди є європеєць і індивідуаліст. Пушкін починає поему “по-байроновськи”, як би з середини. Його “паша” – славний воїн і володар розкішного гарему (опис якого перегукується з описом гарему в поемі С. С. Боброва “Таврида”); деякі прийоми створення “східного колориту” навколо образу Г. Пушкін запозичує з “східного романа” Т. Мура “Лалла-Рук”. Г., подібно
Зрештою Г. виявляється своїм власним антагоністом. Бо, полюбивши полонених їм польку-християнку Марію, він крок за кроком відступає від своїх східних звичок; його вже не тішить пристрасна любов грузинки Зареми, що стала в полоні мусульманкою, він дозволяє польці усамітнитися і рахується з її почуттями (хоча всі інші полонянки розкішно – бездушні), в тому числі – з почуттями релігійними. У результаті смиренна, позбавлена будь-якої пристрасності краса європейки виробляє в душі Г. переворот. Втративши Марію і стративши (мабуть, яка вбила її) Зарему, він не в силах більше насолоджуватися ні гаремом, ні навіть війною: “… в серце хана почуттів інших / таїться полум’я безвідрадний”. Слізна задума – така відмітна риса багатьох пушкінських героїв – наздоганяє Г. часом навіть під час січі. І як конфлікт Зареми і Марії відображає боротьбу між “мусульманським”, східним, – “християнським”, європейським, началами, які проникли в його серце, так втілює її і “фонтан сліз”, влаштований на згадку про двох у всьому протилежних коханих Г.: “беззаконний символ”, хрест, вінчає “магометанську місяць”. Пізніше Пушкін взагалі визнав характер Г. невдалим, “мелодраматичним” (“Спростування на критики”).
У 1824 р. Пушкін напише вірш “Фонтану Бахчисарайського палацу”, в якому ще раз співвіднесе себе з “роздвоєним” Г. При публікації вірші позначатимуться 1820 р., щоб виникало враження, що вони створені до поеми; в них остаточно проявиться метафоричний шар сюжету: гарем – символ людської душі, Марія і Зарема – лише образи серцевого “протівочувствія” Г. Згодом Пушкін зробить ще одну спробу створити образ “хрістіанізующегося мусульманина” Тазіта, головного героя незавершеної поеми “Тазіт” (1829-1830). До 1825 р. відноситься драматична обробка поеми: “Керім-Гірей” А. А. Шаховського.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)