Твір-опис картини Іллі Рєпіна. “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”
Твір-опис картини Іллі Рєпіна. “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”
Гордістю Слобожанщини є художник І. Ю. Рєпін, наш славетний земляк.
Центральне місце в зібранні Харківського художнього музею посідає його картина “Запорожці пишуть листа турецькому султанові” (1889-1896). Це полотно належить до періоду розквіту творчої діяльності художника.
У результаті натхненної праці над цією патріотичною темою з історії запорозького козацтва, яка тривала майже два десятиліття, Рєпін створив дві великі картини: перша, написана
Початок роботи над “Запорожцями” добре відомий: мистецтвозна вець М. В. Прахов, співучень Рєпіна по Академії, порадив використати лист запорожців до турецького султана як сюжетну основу для картини. Творча уява художника була підготовлена до цієї теми дитячими і юнацькими враженнями на Слобожанщині, його захопленням українською історією та етнографією.
Поїздка 1880 року на місця колишньої Запорозької Січі за маршрутом,
За новим маршрутом, запропонованим Яворницьким, 1888 і 1889 роками Рєпін відвідує Україну, Кубань, Північний Кавказ, де зустрічається з нащадками запорожців. Яворницький став діяльним порадником художника у роботі над запорозькою темою, допоміг йому глибше вивчити життя і побут народу.
Новий колоритний типаж, блискучі екскурси Яворницького в історію Січі та нарис про легендарного кошового Івана Сірка – нашого земляка із Мерефи, написаний спеціально для Рєпіна, дали імпульс подальшій роботі над цією темою. 1889 року Рєпін розпочинає новий твір. “Картину свою на прежнем холсте, казалось, совсем вот-вот должен был кончить. А он вдруг под наплывом новых представлений начал на новом холсте, и вышло две картины”, – пише М. І. Мурашко 1890 року після відвідування майстерні художника. Багатющий матеріал останніх поїздок, емоційне переосмислення теми стали основою створення нашого полотна.
На відміну від петербурзького варіанта з його досить академічною, урівноваженою композицією і горизонтально-фризовою ритмікою, харківській картині притаманне жанрово-романтичне звучання, більш емоційний підхід до вирішення історичної теми.
Чуття геніального художника і людини, що зросла на Україні, допомогло Рєпіну відбити в “Запорожцях” дух нації, її менталітет. А захват і повага, що він відчував до цього лицарського народного ордену, втілились в оригінальній багатофігурній композиції – вияві суті запорозької вольниці. Показуючи запорожців у момент найвищого прояву їх життєлюбства і безстрашності, Рєпін розкриває справжню стихію народних характерів, дух лицарства і товариства, притаманний козакам.
“…Ну і народец же!!! …Голова кругом идет от их гаму и шуму, с ними нельзя расстаться, – писав Рєпін Стасову, – веселый народ. Чертовский народ!” У цій “хоровій” картині кожен персонаж веде свою партію – кожен зображений має свій характер, свій норов. Такий же динамічний, соковитий і темпераментний живопис, витриманий в теплій червоно-вохристій колористичній гамі, що передає приглушені фарби літнього надвечір’я, диму, туману, що огортають козацьке товариство.
За глибиною і серйозністю втілення історичної теми, фундаменталь ністю і рівнем наукового підходу обидві картини належать до кращих зразків історичного живопису. Роль “Запорожців” у творчій спадщині Рєпіна оцінив Стасов – ще в ескізі він відчув їх значущість як “высшего творения”, порівнявши з “Нічним дозором” Рембрандта.
Харківську картину Рєпін завершив 1896 року. Вперше її показано на Виставці дослідів художньої творчості російських та іноземних художників 1896-1897 роками у Петербурзі. Тоді ж картину купив П. М. Третьяков. До його галереї вона потрапила 1897 року, після Виставки мистецтва й індустрії в Стокгольмі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)