Твір на тему:”Моє життя моє дозвілля і безпека”
Ви знаєте чому я народився? А тому, що я мав на це право. Право, яке мені дає стаття 6 пункт 1 Конвенції про права дитини: “… Кожна дитина має невід”ємне право на життя.” Так от, користуючись своїм правом, я живу. Живу в країні лелек і ластівок, волошок і барвінку, смерек і яворів, ясних зір і чистих вод… А ще я живу серед людей в суспільстві. І моє життя для моєї країни визначається найвищою соціальною цінністю про що гласить стаття 3 Конституції України: ” Людина, її здоров”я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються
А в чому сенс життя? Це питання має історичний характер. Ним задавались наші попередники і цікавтимуться наступники. Питання про сенс життя є питання про призначення людини. Не чому живе людина? А для чого живе людина? Життя людини пишеться без чернеток, тому дуже важливо правильно визначитися у ньому.
Життя іде і все без коректур
І як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозріть не бійсь, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка.
Не бійся смутків, хоч
Людині бійся душу ошукать,
Бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Так, життя варте того, щоб жити. Але жити для себе – безглуздо, хоча турбуватися про власне існування потрібно завжди. Турбуючись про себе, про своє здоров”я людина так чи інакше турбується і про своє суспільство. Гадаю, що з роками ми зможемо оцінити правильність цієї думки.
Користуючись статею 14 пункт 1 Конвенції про права дитини: “Держава поважає право дитини на свободу думки, совісті та релігії”, я хочу висловити думки-претензії про те, чому я не можу використати своє право на життя повністю? Згоден, різке звинувачення, але не безпідставне. Наше життя залежить від здоров”я. А здоров”я – це стан фізичного, психічного і соціального благополуччя людини. Погодьтеся, за сучасних умов не багатьох можна назвати повноцінно здоровими людьми виходячи із вище сказаного. І це жахливо! Соціальне становище, а значить і благополуччя, визначається становищем людини в суспільстві, в колективі, на роботі, її фінансовими і матеріальними достатками, житловими умовами і соціальною захищеністю… Не думаю, що моє село без газу, без централізованого водопостачання, без музичної і спортивної школи, а також статки моєї сім”ї, дають підстави говорити про так зване благополуччя. Це, і не тільки, явно тягне за собою певний психологічний дискомфорт. Добре, що людина уміє пристосовуватись, як і все живе, і знаходить для себе певне задоволення у любимій роботі, хоббі, пісні, розвагах… Отже, життя прекрасне. Тільки, що ставити в кінці цих слів, чи то знак питання чи знак оклику – я ввагаюсь. Що стосується нашого фізичного благополуччя, то тут теж не дуже весела картина. Україна за тривалістю життя чоловіків і жінок посідає 29 і 27 місце в Європі відповідно. Сьогодні наука переконана, що ніхто ще не вмер від старості. Вчені вважають, що теоретично людина може жити 200 років, але при умові оздоровлення навколишнього середовища. То наскільки забруднене і понівечене нами ж природне і соціальне середовище, що забирає у нас дві третини нашої тривалості життя? Є про що подумати. Чи не так?
Виходячи із цього, хочеться звернути увагу на статтю 27 із Конвенції про права дитини і статтю 8 із закону “Про охорону дитинства”: “… Кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, культурного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку.” Сільський учень це право також має, але скористатися ним на всі 100 відсотків не може. І це не дивно: я жодного разу небув в театрі, не відвідував опери, не відчув атмосфери Ермітажу, не листав древніх книг… А хотілося б. Виходить надати право легше ніж створити умови для його повноцінного використання. Факт.
Та розчарування немає. Повнота життя визначається умінням людини цінувати кожен день, годину, мить, адже вони, як і життя вцілому, неповторні.
Чотири речі нам потрібні,
Щоб невеселих збутись дум:
Здорове тіло, добра вдача,
І”мя хороше світливий ум
Тож користуймося правом на життя, бо не можна вбити землю, вбити хліб, як не можна побороти життя…
Поки в небі є свято веселок і крил,
Поки є на землі і роса, і колосся
Я живу.
Поки є наш Дніпро і Слов”янський наш схил,
Поки віру плеекаю, щоб добре – збулось,
Я живу.
Поки засклено щебетом пташки вікно,
Поки тиша овіює явір гілястий,
Я живу.
Поки в думках моїх день, що вигас давно,
Поки є кому вранці промовити “Здрастуй!”,
Я живу!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)