Твір на тему фільму “Покровські ворота”
Фільм “Покровські ворота” був поставлений М. Козаковим в 1982 році. У цій кінострічці талановитий радянський режисер переносить глядача в початок п’ятидесятих, щасливі дні його молодості. Ми виявляємося у звичайній комунальній квартирі в Покровських воріт, куди Костик (молодий Козаков) приїжджає до своєї тіточки Алісі Віталіївні й де розв’язуються основні події фільму, закручуючи захоплюючий сюжет. Мешканцями цієї квартири є різні люди з несхожими характерами, звичками, з різним утворенням, тому в ній відбувається безліч конфліктів
Основний конфлікт фільму грунтується на тім, що Маргарита Павлівна, розведена, але не “расставшаяся” зі своїм колишнім чоловіком, усіляко контролює його життя, не відпускаючи його ні на крок, стежачи за кожним його рухом. А головна проблема полягає в тому, що Маргарита Павлівна
Але на цьому відносини між Львом Євгеновичем і Людочкой не припиняються. Хоботів водить її (потай від Маргарити Павлівни) у театр, на лекції, вони ковзаються на Чистих ставках, але після того, як Маргарита Павлівна сполучається законним шлюбом із Савою Ігнатійовичем, він все-таки вирішується знову запросити Людочку додому. Маргарита Павлівна знову застає їх разом, але отут Лев Євгенович проявляє характер, заявляючи, що Лю-Дочка – його майбутня дружина. Отут розпалюється скандал, у ході якого Маргарита Павлівна, не даючи вимовити ні єдиного слова Хоботову, називає його невартим женитися на Людочке, підсумовуючи всі знаменитими словами: “Це мій хрест! І нести його мені!” Хоботів, проявляючи в черговий раз свою безхарактерність, визнає, що він безглузда людина, не здатний на подружнє життя, тим самим, сам того не усвідомлюючи, відмовляється від Людочки, що, розплакавшись, вибігає із квартири. Хоботів, перебуваючи якийсь час як би “у сні”, приходить у себе й заявляє, що він однаково жениться на Людочке. Але отут з ним трапляється приступ апендициту, і його відвозять у лікарню, де проводиться операція. Після операції глядач застає Хоботова сидячої на ослоні в парку при санаторії, де він проводить відбудовний період. І отут відбувається чергова його зустріч із Людочкой, після чого вони усвідомлюють, що жити друг без друга не можуть. Але в цей самий момент, коли Лев Євгенович відчуває себе на вершині блаженства, приходять Маргарита Павлівна й Сава Ігнатійович. Маргарита Павлівна повідомляє Хоботову, що його незабаром виписують, після чого він повинен буде з’їхати до них на їх нову окрему квартиру. Хоботів, обурюючись, задає цілком резонне питання Саві Ігнатійовичу (не Маргариті Павлівні, тому що з нею говорити даремно):
“Навіщо тобі, Сава, потрібно, щоб я у вас жив? Тобі-Те що за радість?”
Але, не одержавши зрозумілої відповіді, Хоботів розуміє, що його положення безвихідно, що врятувати його може тільки чудо. І це чудо відбувається. Велюрів, що також прийшов відвідати Хоботова, переодягається в його лікарняний одяг, віддаючи тому свій новий костюм. Тим самим він дозволяє Хоботову виїхати з Людочкой на мотоциклі Савранского, друга Костика (до речі, саме Костик придумав всі ці “перевдягання”), за територію санаторію, подалі від Маргарити Павлівни. Возвратившиеся Сава Ігнатійович і Маргарита Павлівна застають замість Хоботова Велюрова, що грає експромтом на сцені один з монологів Гамлета, що прийшов йому на розум, викликаючи овацію з боку пацієнтів, що створюють масовку в цій сцені. Маргарита Павлівна, розуміючи, що ініціатором всієї цієї комедії є Костик, говорить йому: “Ви – хлопчисько! І вам багато ще не дано зрозуміти”.
На це Костик відповідає фразою, що підсумовує всі події фільму, що розкриває суть людського буття: “Так, я – хлопчисько. Але повірте історикові, ощасливити проти бажання не можна…”
Отже, як і будь-яка комедія, фільм Козакова закінчується дуже добре для головних її героїв. Їхня подальша доля нам невідома, так режисер і не акцентує на цьому уваги глядача. Його основним завданням є не розсмішити глядача, а насамперед передати атмосферу тої давно збіглої Москви. І режисер прекрасно справляється із цим завданням. Він – москвич, його Москва радується життя, веселиться, жагуче переживає, вірить у гарне Майбутнє насамперед тому, що та Москва – Москва його молодості, його першої любові. Мова фільму також дуже добре передає атмосферу тої післявоєнної Москви. Приміром, обертає на себе увага, викликає посмішку вдала кількість німецьких слів, уживаних Савою Ігнатійовичем, фронтовиком, що пройшов всю війну
Безумовно, немаловажним фактором, що визначає блискучість цієї доброї радянської комедії, є прекрасно підібраний Козаковим склад акторів. Образ Велюрова, створений Леонідом Броньовим, по моєму глибокому переконанню, по праву займає місце в золотому фонді радянського кінематографа. Блискуче зіграв тоді ще дуже молодий Меньшиков, превосходно передавши образ мрійника-романтика, типовий для парубка тої Москви. Успіх цій картині принесла і її надзвичайна музикальність. У ній звучить величезна кількість шлягерів того періоду у виконанні Броньового й Меньшикова, що залучають увагу глядача. Але все-таки Козаков у цьому фільмі передає й ностальгічний смуток по давно збіглих прекрасних днях своєї молодості, які вже ніколи не повернути. Саме тому фільм починається й закінчується тим, що ми бачимо Козакова в сучасному житті, що спостерігає, як потихеньку руйнується будинок у Покровських воріт, у якому пройшла його молодість…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)