Твір міркування: Усе в житті починається з любові
У ній народжується краса, гармонія, порядок, єдність. Любов – радість, любов – джерело натхнення. Споконвічна таємниця людського буття. І щасливий той, хто пізнав у своєму житті силу цього дивного почуття. Від Ярославівни, від “Слова про полк Игореве” через Народний епос, поезію середніх століть і класикові вічна тема любові прийшла до нас. Серця під впливом божественного почуття несуть дарунок життя й поезії… Петрарка, Шекспір, Шевченко, Пушкін, Франко, Леся Українка, Сосюра, Павличко, Ліна Костенко…
Людина, серце якого не
“Моя любов! Я перед тобою. Бери мене у свої блаженні сни, – із трепетом і ніжністю звертається Ліна Костенко до цього всеперемагаючого почуття. У любові є такі падіння й підйоми, що це проймає все людське єство. Більший сум серця, у яке, здається, увібрані всі суми молоди ровесників різних часів і народів, проговорює до нас і сьогодні жагучими словами Василя Симоненко: “Дні й ночі думати про тебе, визирати тебе щомиті. Лише для цього, їй-богу, потрібно, Тричі потрібно у світі жити!”. Любов приносить щастя, любов приносить розпач, страждання. Цим почуттям керувати неможливо. Так уже створений мир, що не завжди виникає взаємність у любові. І тоді здається, що страшнее покарання, мучення й сліз не потрібно.
Василь Симоненко писав: “Ні, я б не став тебе вогнем палити, З тобою би розрахувався без жалю: Я б побажав тобі когось так любити, Як я тебе люблю”. Силу, велич чуда любові виміряти не в змозі ніхто. Це вона робить будні святами, мир стає сонячним, гарним, це вона запалює серця людські чарівним вогнем. Земля розцвітає не тільки навесні, і білим кольорами стає “перший сніг”, і душу стає “у повний ріст”, “коли люблю, коли сміюся, коли зітхаю…”, – зізнається Г. Чубач в одній з поем. Любов перемагає все. Неспроможними стають перед нею ненависть, зло, хвороби. Любов рятує від всіх лих і незгод. І щасливий той, кому доля подарувала цю красу, ця велич, цю силу. І, дякую Бог за те, що нагородив мене цими неоціненним скарбом і, звертаюся до своєї любові:
“Спасибі скажу долі, що ти є, Тому що я міг Тебе й не зустріти Нехай мені святе ім’я Твоє Допомагає й у сльоту горіти Народ мій, до тебе я ще повернуся…” (В. Стус).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)