Твір міркування: Про що я мрію
У кожної людини існує якась заповітна мрія, якась мета в житті, якийсь ідеал, до якого він прагне. Для всіх цей ідеал – свій власний. І засобу для його досягнення кожний вибирає сам. Хтось мріє про багатство, хтось про славу. Один прагне бути гарним, інший – сильним, третій – розумним. Для когось вищий життєвий ідеал – кар’єру, для когось – сім’я. Люди мріють стати акторами, музикантами, моделями, політиками, лікарями, хочуть зайнятися бізнесом або присвятити себе науці
Звичайно ж, прагнення зайняти своє місце в суспільстві,
Але мені б хотілося сказати про одну мрію, про одне велике бажання, що часто займає мої думки, нерідко приводячи до смутних висновків. Я маю на увазі людські відносини. Я часто згадую раннє дитинство: багато друзів, радість, веселощі, безтурботні ігри у дворі. Стаючи старше, я стала зауважувати, як ми, іноді самі того не зауважуючи, втрачаємо своїх друзів, стаємо серйозніше, починаємо займатися якимись особистими справами й втрачаємо те, що зв’язує між собою людей. Ми замикаємося в собі, стаємо сухіше, грубіше, холодніше. Це насправді дуже смутно. У житті кожної людини, на мій погляд, повинен бути друг. Причому друг теперішній, на який можна покластися в будь-якій ситуації, якому можна довірити будь-яку таємницю, що дасть пораду, розділить із тобою радість і лихо, у будь-який момент прийде на допомогу
Якось мені на очі попалася фраза: “Спрошенний про те, що таке друг, Зенон відповів: іншої я”. І це правильно, адже друг повинен бути таким, котрому ти можеш довіряти, як самому собі, що здатний мислити, почувати точно так само, як ти, бачити те ж, що й ти, навіть трохи більше. Тому що теперішній друг може й повинен зауважувати не тільки твої достоїнства, але й недоліки. І він повинен обов’язково вказувати тобі на них. Я дійсно мрію мати таких друзів
Можливо, ця мрія про друга й дружбу тісно зв’язана в мене з бажанням стати краще, із прагненням до досконалості, у першу чергу моральному, духовному. Мені здається, ми починаємо втрачати щось важливе усередині себе. І, що найжахливіше, навіть не зауважуємо цього. От для цього й потрібний людина, що скаже: “Ти неправий!” або: “Так не можна!”
Але скаже це не зі зла, не з бажання скривдити, а, навпаки, із прагнення допомогти, підказати, вчасно поправити. Мені дуже хотілося б уміти відрізняти теперішня рада від сказаного із заздрості або злості. І дуже хотілося б не таїти образу, намагатися розібратися у своїх помилках. Тому, коли мене охоплює образа на якесь критичне зауваження, я згадую діалог шекспірівських героїв:
Кассий: Мене не любиш ти Брут: Лише недоліки Твої я не люблю Кассий: Не повинен друг Ихзамечать. Брут: Лише підлесник не бачить їх, Хоча вони з Олімп би були ростом
Хто ж ще скаже правду тобі в очі, якщо не теперішній друг?! А чути правду про себе просто необхідно, тому що сама людина необ’єктивна у своїх оцінках
“Досконалість є знання людини про свою недосконалість”, – сказав колись Августин. Я б ще додала: “И прагнення ця недосконалість викорінити”. Як це зробити? Напевно, бажання довідатися, зрозуміти це і є для мене одним із самих більших > бажань
Великий древній філософ Конфуцій говорив: “Щоб досягти моральної досконалості, потрібно насамперед піклуватися про щиросердечну чистоту. А щиросердечна чистота досягається тільки в тому випадку, коли серце шукає правди й воля прагне до святості. Але все це залежить від щирого знання”. Я думаю, він мав на увазі, у першу чергу, знання самого себе, своїх достоїнств і недоліків, своїх сил, своїх здатностей, своїх бажань, своєї власної душі. “Ідеал у тобі самому, – затверджував Л. Н. Толстой. – Перешкоди до досягнення його – у тобі ж”. Мені дуже хочеться вірити, що я побачу в собі цей ідеал, смогу розпізнати перешкоди й зумію зробити все можливе для них подолання
Так, я мрію про моральну досконалість. Але я хочу також навчитися бачити ту грань, за якої прагнення до вдосконалювання перетворюється в самозакоханість і гординю. Адже, як сказала колись Б. Паскаль, “людина не ангел і не тварина, і нещастя його в тім, що чим більше він прагне вподібнитися ангелові, тим більше перетворюється у тварина”. Мені хочеться, щоб у своєму прагненні до вищого ідеалу я все-таки залишалася людиною
Іноді мені починає здаватися, що моїм мріям не призначено збутися. Чи не занадто більші вимоги висуваю я до себе й до життя? Я хочу знайти теперішніх друзів. Але для цього я повинна сама навчитися бути сьогоденням іншому. Я хочу стати краще, але для цього необхідно, щоб люди, що оточують мене, також прагнули до з удосконалюванню. Здатний Чи окремо взята людина змінити суспільство? Звичайно, немає! Чи може людина бути доконаний у недосконалому світі? Навряд чи! Про це говорив ще В. Гюго, затверджуючи, об “усе в природі тримається взаємно. Хто знає, – для того, щоб людина могла зробити один крок до свого морального ідеалу, чи не повинен увесь світ рухатися разом з ним?”
И все-таки я вірю, що зможу якщо не досягти своєї мрії, свого ідеалу, те хоча б наблизитися до нього. Та й чи можливо в житті повне досягнення мети, повна реалізація потреб і бажань людини? Думаю, що немає. Тому що як тільки ми досягаємо бажаного, так відразу починаємо прагнути до чого більшому. А виходить, рухаємося далі, переборюємо труднощі, ростемо над собою. Адже, як вірно помітив С. Моэм, мрія, це “засіб наблизитися до дійсності”, тобто до своїм цілям, ідеалам, до своїх вершин. А виходить, потрібно, просто необхідно продовжувати мріяти. І нехай ці мрії міняються, нехай зростають наші запити, наші вимоги до самих себе, нехай усе ясніше, чіткіше, реальніше стає для нас наше Майбутнє. Адже “якби людина не могла уявити собі в яскравих і закінчених картинах майбутнє, якби людина не вміла мріяти, – говорив Д. И. Писарєв, – те ніщо б не змусило його вживати заради цього майбутнього стомлюючі спорудження, вести боротьбу, навіть жертвувати життям”. Рух до майбутнього, до досягнення власних ідеалів і є, на мій погляд, саме життя, її головна мета, її основний зміст. Тому думаю, що не помилюся, якщо скажу, що я мрію жити повноцінним, насиченим життям
(1 votes, average: 5.00 out of 5)