Твір аналіз поем Ахматовій
Поема Ахматової – складний, багатомірний добуток із широко розгалуженим змістом, що залежить від безлічі асоціативних зв’язків. У композиційній побудові беруть участь ряди епіграфів вступу, присвяти, передмови й післямови, уривок з листа, значимі датування, прозаїчні заставки до частин і глав, що нагадують театральні ремарки, і, нарешті, примітки, які набагато тісніше пов’язані з іншим текстом, чим примітки до “Онєгіна”. Принцип монтажности виступає в поемі ще заметней.
Зовсім у дусі Пушкіна Ганна Ахматова пояснює деякі реалії.
Пояснення ускладнюються, з’являється літературне тло, що грає настільки важливу роль як в “Онєгіні”, так і в “Поемі без героя”. Наприклад: “”Столітня чародійка” – романтична поема начебто “Беппо” Байрона” (примітка 6) (19)*. Жагучі й напружені рядки, присвячені цій чародійці, дозволяються жартівливою інтонацією, що викликає по-пушкински іронічна примітка:
Я пила її в краплі кожної И, бесовскою черною спрагою Одержима, не знала, як Мені обробитися з біснуватої: Я загрожувала їй Зоряною Палатою И гнала на рідне горище… (С. 435)
“Горище – це місце, де, по поданню читачів, народжуються всі поетичні добутки”. В Ахматової, як і в Пушкіна, виникають часом посилання на власні вірші. Так, із приводу рядка “До Аи я більше не здатний” Пушкін цитує своє послання до брата:
У лета червоні мої Поетичний Аи Подобався мені піною шумної, Цією подобою любові Або юності божевільної й проч. (VI, 194) У тексті Ахматової читаємо: У кришталі потонуло полум’я, “И вино, як отрута, палить”. (С. 418) У Примітці вказується джерело останнього рядка: Отчого мої пальці немов у крові И вино, як отрута, палить? (Новорічна Балада. С. 440)
У деяких примітках виникає пряма переклик з “Онєгіним”. Як відомо, у Пушкіна в “Онєгіні” є так звані “пропущені строфи”, покликані спонукувати читача до співтворчості, напружуючи його уяву. Як і Пушкін, Ахматова позначає деякі строфи римською цифрою й рядами крапок, а в примітці пише: “Пропущені строфи – наслідування Пушкіну. Див. в “Євгенії Онєгіні”: “Смиренно зізнаюся також, що в Дон Жуане є дві випущені строфи”, – писав Пушкін (примітка 10) ” (с. 440).
У віршованому тексті Ахматової є місце, де вона пише про похорони Шеллі, і до віршів:
И всі жайворонки всього миру Розривають безодню ефіру (С. 436)
Ставиться примітка 12: “”Жайворонки” див. знаменитий вірш Шеллі To the Skulark “До жайворонка”” (с. 440), і приводиться шматочок тексту. Все це досить нагадує пушкінське відсилання до “Рибалок” Гнєдича. До рядка “Ясно все: не до мене, так до кого ж” ставиться іронічний коментар: “Три “до” виражають замішання автора” (с. 440). Часом і Пушкін і Ахматова акцентують у примітках різні можливості розгортання тексту (до речі, “Поема без героя” взагалі не існує в остаточній версії, у принципі, їх можна вибирати). Іноді примітки Ахматової підкреслюють умовність поетичного тексту або сиюминутность його виникнення (і те й інше – типове пушкінські риси).
Подібні приклади легко помножити. Але навіть і в цих випадних зіставленнях досить виразно проступає структурна й эстетическая функція авторських приміток до “Євгенія Онєгіну”. На тлі попередніх, супутніх і наступних літературних явищ, по контрасту або подібності, вимальовується, що примітка – важливий складовий зв’язок у композиційній “мозаїці” великої лисичанської форми поряд з такою же роллю передмов, епіграфів, присвят, вставок, “пропусків” тексту й т. п., і, нарешті, примітки як жанрова риса віршованого роману частково входять у більше широкий структурний принцип жанру – зіткнення вірша й прози.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)