Трактат Хаксли “Мети й засоби”
Хаксли підкреслює в цьому трактаті, що є два шляхи “звільнення від індивідуальності”: один шлях – це неприйнятний для Хаксли “шлях, ведучий долілиць – від особистості в тьму “подчеловеческих” емоцій і панічної животности”, шлях невільного розчинення особистості в юрбі, шлях від людини до звіра; другий шлях – це вільне й усвідомлене “звільнення від індивідуальності” у тім варіанті, про яке говорив містер Проптер.
И от, аналізуючи умови, при яких така “творча еволюція” можлива, Хаксли звертається навіть
Одним з улюблених прийомів Хаксли, починаючи з кінця 1930-х років, є моделювання свідомо неправдоподібних “експериментальних” ситуацій, у яких би “перевірялися” ті
Граф Хауберк своєї мети досяг – у потаєній печері, ховаючись від відплати за свої звірства, він дожив до 200 років, але досягти цього йому вдалося лише ціною зворотної еволюції: “На іншому кінці П’ятий Граф позіхав, потягувався, чесався й торкав дорогоцінний камінь на своїй шиї, видаючи при цьому дивні звуки, які здавалися мавпячим варіантом серенади Дон Жуана”. У цю же безодню тепер готовий спуститися шукач безсмертя, але вже з XX століття – Джо Коштує, що, подібно своєму попередникові графові Хауберку, ховається в печері від відплати за свої злодіяння. Зустрівшись у печері з колишньої Homo Sapiens графом Хауберком, він починає себе подумки готовити до тої ж мавпячої долі: “Як ви думаєте, скільки часу буде потрібно, щоб людина перетворилася в це? Я думаю, це відбудеться не миттєво. Можна довгий час залишатися людиною. Один раз минеш перше потрясіння, а потім… Схоже, що цим істотам тут не так погано. Чи не так?” Отже, мавпячий стан – це тепер для Хаксли той граничний стан, якого може досягти людин, що йде по шляху абсолютизації свого “Я”.
Напрямок у розвитку утопії, пов’язане з ідеєю “творчої еволюції”, тобто подолання людиною своєї власної природи, лежить за межами системи цінностей традиційного європейського гуманізму, що має джерела ще в гуманізмі епохи Відродження
Справді, традиції європейського гуманізму базуються на ідеї самоцінності Людини – такого, який він є. У рамках системи цінностей європейського гуманізму Людина (у широкому змісті цього слова) не розглядається в аспекті виконання їм якогось вищого призначення; Людина коштовна сам по собі, самокоштовний, Людина – не засіб, а Ціль, і тому воля того або іншого конкретного представника людського роду може кінчатися тільки там, де починається зазіхання на волю інших. У той же час паралельно формувалися й системи цінностей, у рамках яких Людина розглядалася насамперед як складова частина якого-небудь вищого задуму, і тому в рамках цих систем поза цим задумом Людин просто втрачає свою цінність
(1 votes, average: 5.00 out of 5)