Трагізм подій художнього оповідання
Найбагатшим джерелом натхнення для багатьох югославських письменників як і раніше служать поетичні сказання, легенди, перекази їхнього рідного краю. Життя природи – лісу, тварин, птахів – є невичерпним джерелом створення нових і нових книг. Добутку такого роду поетичні, зігріті особистим, відчутим і пережитим відношенням автора до подій. В основі їх – власний суб’єктивний досвід.
Тонке сприйняття природи особливо характерно для письменників Боснії й Герцеговини – до недавніх пор глухого гористого краю, дрімучі ліси якого,
Особливу принадність надає їм і виразний, із працею Мова, що піддається адекватному перекладу, що представляє усередині сучасної літературної норми неповторний сплав найбагатших нашарувань етнічно найрізноманітнішої лексики. Споглядально-філософська інтонація, зовні стримана й некваплива, а по суті виконана схованого внутрішнього жара манера оповідання, властива Сходові, надають прозі більшості боснийско-герцеговинских письменників зовсім особливий характер і колорит, що відразу ж виділяє їх серед письменників інших регіонів сербскохорватского мови. Тому й настільки цікава, захоплююча, зокрема, боснийско-герці-говинская казка, одним з майстрів якої є Лхмет Хромаджич (р. 1923). “Стара міцність на горі, гол і занедбана, була завжди повна таємниць для нас, хлопчиськ,- згадував Ахмет Хромаджич.- Ми часто туди ходили. Там ми шукали те, чого ніколи не знайшли: зариті скарби й зарита зброя… Про міцність ходили легенди”. Одну з таких легенд А. Хромаджич передав у повісті “Гном із Забутої країни” (1958). Це Історія про хоробрий Солнише і його сестрі Пушинці, яких розлучили злі люди. Хоробрий маленький Солниш зумів розшукати свою подругу в Замку Бур, але врятувати її не смог: вона вмерла, росле багатьох пригод Солниш потрапив у стару міцність і зустрівся із хлопчиком Еленом.
Про хоробру боротьбу гірського козла Серебрянко із сімома вовками розповідає повість А. Хромаджича “Скам’янілі вовки” (1964). Коли письменника запитали, чому він пише Казки, він відповів: “Тому що я їх люблю. Мені здається, що всі казки, які я написав, я десь давно чув. У лісі, коли співали птаха, коли все зеленіло й розцвітало. Зимою, коли землю покривал сніг і коли з теплої кімнати… я дивився, як зграї безпомічних птахів шукають притулок і їжу… Я спостерігав птахів і звірів. І я бачив їх щасливими. Бачив їх сумними. Я бачив їх скаженими від ненависті. Я бачив серед них ніжних матерів, добрих друзів… Повести лісу, повести невідомих і невидимих оповідачів я запам’ятав з дитинства”.
Обидві книги А. Хромаджича переведені на росіянин і інші мови народів. Відомі читачам і чудовій книзі про природу, повість про життя птахів “Крилатий караван”, написана іншим боснійським письменником, уродженцем Чорногорії, Стеваном Булайичем (р. 1926), і повість “Хлопці з Вербної ріки”. У Сербії успіхом користуються поетичні казки Бранко В. Радичевича (р. 1925), автора декількох збірників: “Дух лугів”, “Казка про жартівника”, “Оповідання про дітей”, “Учений кіт”, “Чудотворне око”, а також роману “Кондитерська у веселого чарівника” (1961). Б. В. Радичевич – майстер гостросюжетної, розумної й веселої сучасної казки, у якій у масках традиційних казкових персонажів дитина бачить нових, сучасних і зрозумілих йому героїв. Висхідна до народних казок В. Караджича, казка Б. В. Радичевича вміло вводить дитини в що ускладнився й збагатився мир сучасної дійсності, не позбавляючи його “димки” традиційної принадності.
Улюбленим читанням македонських хлопців є казки Славко Яневського (р. 1920), що воліє більше традиційні сюжетні повороти. Юним читачам нашої країни знайома його книга “У славнім місті Небивальске”.
Майстром-Казкарем є й чорногорець Чедо Вукович (р. 1920), перша віршована казка якого “Виторог” з’явилася в 1948 році. У романах “Літальний апарат професори Ясноума” (1961) і “Алло, небо” (1963) Вукович з’єднує традиційну казку з елементами нової, пов’язаної з космосом і новітніми досягненнями техніки, науково-фантастичної прози. Казкові традиції живі в прозі Словенії, де в цьому жанрі (для різних вікових груп) успішно працювали й працюють багато письменників (е. Пероци, Б. Юрца, Я. Швайнцер, Л. Ковачич).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)