Трагікомедія І. Карпенка-Карого “Сто тисяч” – класичний взірець українського “театру корифеїв”. TЛ: драматичний твір (поглиблено), комедія, трагікомедія

УРОК 45

Тема. Трагікомедія І. Карпенка-Карого “Сто тисяч” – класичний взірець українського “театру корифеїв”. TЛ: драматичний твір (поглиблено), комедія, трагікомедія.

Мета: розпочати роботу над трагікомедією “Сто тисяч” І. Карпенка-Карого; дати поняття про драматичний твір (поглиблено), комедію, трагікомедію; розвивати навички роботи з драматичним твором; виховувати театральні здібності учнів під час виразного читання окремих епізодів твору.

Обладнання: портрет І. Карпенка-Карого, видання його творів, ілюстрації

до п’єси “Сто тисяч”.

Епіграф.

Сцена ж – мій кумир, театр – священний храм для мене!

І. Карпенко-Карий

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань.

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Фронтальна бесіда.

– Як ви гадаєте, що вплинуло на зародження і розвиток інтересу І. Карпенка-Карого до театрального мистецтва?

– Якою була роль митця у створенні українського “театру корифеїв”?

– Чому, на вашу думку, драматичні твори І. Карпенка-Карого мали великий успіх на сцені?

– Які п’єси драматурга ви читали чи бачили? Яке враження вони справили на вас?

II.

Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.

1. Слово вчителя.

– Першою п’єсою, що вийшла з-під пера драматурга після того, як він позбувся “гласного погляду”, була комедія “Гроші”, написана у 1889 році. Того ж року автор надіслав її до цензури, але звідти вона повернулася з написом: “К представлению признано неудобным”. Після переробки комедія була дозволена до постановки під зміненою назвою – “Сто тисяч”. У 1890 р. її було поставлено на сцені. Роль головного персонажа Герасима Калитки виконував сам автор.

Сюжетну канву для твору драматург взяв із реального життя. В самому Єлисаветграді та навколишніх містах і селах у 80-х роках XIX століття активно діяли зграї шахраїв, які оббирали засліплених жадобою до багатства місцевих “хазяїв”, продаючи їм фальшиві гроші. Саме ці факти і використав драматург для сюжету п’єси.

(Можна також зачитати учням уривок із спогадів дружини І. Карпенка-Карого Софії Тобілевич:

“У п’єсі “Сто тисяч”, чи вірніше “Гроші”, Іван Карпович підкреслив одну рису, дуже характерну для селян, з якими йому доводилось зустрічатись, а саме: чим більше був охоплений чоловік жадобою до набуття багатства, тим охочіше він ішов заради наживи на злочини, тим настирливіше прикидався богомольним, молився й навіть силкувався завербувати до себе в помічники самого Бога. Ходить до церкви, молиться, ставши навколішки, б’є численні поклони і обіцяє Богові нагороду, аби тільки той допоміг йому закінчити благополучно злі діла…

Малювати головного персонажа п’єси Герасима Калитку Тобілевичу було з кого. Внаслідок збіднення панів-поміщиків на селі з’явилося в ті часи чимало нових багатіїв, здебільшого з людей селянської верстви…

Відсилаючи вже готову п’єсу до цензури, Іван Карпович вирішив, що назва “Сто тисяч” буде краще відповідати сюжету п’єси. Адже ж справа йшла не взагалі про гроші та їхнє значення для селянина, а саме про суму в сто тисяч, яку наважився придбати Калитка на свої п’ять.

Треба сказати, що різні шахраї з міста дуже часто намагалися обдурювати отаких “калиток”. Це було тоді звичайним явищем. Ми чули про один випадок, коли якийсь пройдисвіт продав чистий папір замість фальшивих грошей селянинові з сусіднього села, що було недалеко від станції Шостаківка. Цей випадок був не поодинокий. Таким чином, нічого вигаданого у п’єсі “Сто тисяч” не було. Все в ній було взято з життя, яке вирувало навколо нас”),

2. Коментоване читання першої дії твору.

Перед таким читанням даємо учням завдання – подумати і уявити, яким тоном говорить персонаж в тій чи іншій яві, яка улюблена тема розмов кожного з них, як проявляються у мові риси характеру, настрої людини. Наприклад, ось невідомий, що якось дізнався про потребу Калитки в грошах і хоче шахрайським способом нажитися, зайшов до хати Герасима, в якій нікого нема, і промовляє до себе (ява І). Ці слова треба читати тихо, пошепки, ледве чутно, а речення “Так я сібє видумал новую комерцію: хорошій будєт гендель, єжелі удастся…” – з ледь стримуваною радістю, майже захоплено.

У епізоді, коли Савка прийшов до кума позичити гроші, а Герасиму не хочеться позичати, репліки Савки треба читати улесливо, запобігливо, з відтінком удаваної бравості і веселого сміху (“То вже лупіть краще ви, куме, та дайте”), тоді як слова Калитки – тоном, в якому чується і досада, і ледь стримуване роздратування разом з обуренням (“Виходить: недовго думавши – давай! Хіба у мене банк, чи що?”).

Коментар включає і словникову роботу:

Фактор (від лат. facto – роблю) – тут: посередник;

Гендель – торгівля;

Пров’янт (провіант) – продукти харчування;

Фураж – корм для худоби й птиці;

Шпанка – порода овець;

Вексель (від нім. wechsel – обмін) – борговий документ, письмове зобов’язання сплатити позичені гроші або речі в зазначений термін;

Агент (від лат. agentis – діючий) – довірена особа якоїсь організації, що виконує певні доручення.

3. Бесіда за питаннями.

– Коли відбуваються події, відображені у творі “Сто тисяч”?

– Назвіть дійових осіб п’єси. Які з них, на вашу думку, є головними, а які – другорядними?

– Перечитайте в VI яві монолог Калитки. Якою є життєва мета Герасима? Що потрібно йому для досягнення цієї мети?

– Чому інший персонаж твору – Савка – ходив під Івана Купайла викликати духа Гната Безп’ятого? Прокоментуйте цей вчинок селянина.

– Як поставився Герасим до прохання кума Савки позичити грошей? Як це характеризує Калитку?

– Хто такий Невідомий? Розкажіть, як він увійшов у довіру до Герасима.

– Чи помітили ви деталі, які дають можливість впізнати в Невідомому шахрая – пройдисвіта? Чому їх не помітив Калитка?

– Що підкреслив драматург у характері Герасима під час розмови з Копачем? (Ява IX). Зверніть увагу на мову Копача. Що за людина постає перед вами?

(Матеріал для вчителя. Син І. Карпенка-Карого згадував: “Природна спостережливість давала Івану Карповичу великий матеріал, який він, як добрий сівач, розкидав по всіх своїх творах. Візьмемо, наприклад, Копача з “Ста тисяч”. Цей персонаж не вигаданий, а взятий з натури. Я ще був малим, коли Бонавентура, мандруючи по Херсонщині, натрапив якось на батьківський хутір. Ми, діти, довго розглядали щупа, який стояв якийсь час між кочергами. Пригадую, що “копач” зняв з себе якийсь підозрілого кольору балахон і поклав його в кухні… Копач і зараз стоїть як живий перед моїми очима. Не знаю, чи занотував в той час Іван Карпович характерні риси Копача, після його візиту, чи, може, він їх як-художник добре запам’ятав. Дехто розказував, що Бонавентура (дійсне прізвище його, здається, було Балашов), дізнавшись про те, що його Іван Карпович вивів з комедії, сказав: “Іван Карпович сміється з мене! Нехай сміється. А от як я викопаю скарб та кину йому на сцену один червінець – другий, що він тоді заспіває!” Розказували, що й Панас Карпович Саксаганський перед тим, як фати роль Копача, вивчив цей тип, запросивши до себе в номер готелю Копача, при розмові з ним він так вдало копіював Бонавентуру, що останній не витримав довго і ображений вийшов від Саксаганського).

– Пригадайте, як називається твір, визначальною ознакою якого є те, що майже весь текст становить мова персонажів. Спробуйте визначити жанр твору “Сто тисяч”.

4. Робота з підручником.

– Опрацюйте статтю про драматичний твір, його основні особливості та жанри. Якими новими відомостями про драму як літературний рід та його жанри ви доповнили свої знання?

(Матеріал для вчителя. Драматичним називається такий художній твір, в якому життя розкривається не через авторську розповідь, а через безпосередню дію, через розмову і вчинки дійових осіб.

Основні особливості драматичного твору – це:

– єдність місця і дії;

– зображення персонажів через “їхні вчинки, поведінку, висловлювання;

– відтворення подій як живого процесу;

– наявність ремарок;

– призначення для вистави на сцені;

– поділ тексту на дії, картини, яви;

– діалогічна мова.

Діалог – це розмова двох або кількох осіб. Наприклад:

Герасим. Що б ви зробили, якби гроші викопали?

Копач. Зараз би поїхав у Париж.

Герасим. Чого? Щуп оцей показувать? Та ви ж і балакать по-їхньому не вмієте.

Копач. О, я їм скажу… Та все одно ви не зрозумієте!

Герасим. Е, бачите, ви не вмієте, та вже й круть-верть!

Кожне окреме висловлювання, з яких складається діалог, називається Реплікою (від лат. replico – заперечую, відповідаю, розкриваю).

У драматичних творах є й монологи.

Монолог – це роздум дійової особи вголос. Він найчастіше ні до кого не звернений або звернений до глядачів чи до відсутньої на сцені особи. В одних монологах персонажі висловлюють свої потаємні мрії, прагнення (Невідомий – про “нову комерцію”, Копач – про скарби, Калитка – про землю і гроші та ін.) або розповідають про те, що відбулося раніше, до початку дії в п’єсі чи по ходу дії, але за межами сцени (Роман – про відвідання Пузиря, Калитка – про купівлю мішка з грішми).

Проте дійові особи п’єси не тільки говорять, а й щось роблять, певним чином поводяться. Єдність висловлювань та дії персонажів у драматичному творі нерозривні.

Мова автора в п’єсі посідає невелике місце. Це список дійових осіб, описи вигляду сцени, імена персонажів перед їхніми висловлюваннями. У списку дійових осіб вказується, ким є кожний з персонажів, часом описується їхній зовнішній вигляд, розкриваються деякі риси характеру.

До мови автора належать також зауваження в дужках (рідше – між рядками) про те, з якою інтонацією, з якими почуттями, жестами, мімікою говорить персонаж, що при цьому робить, як поводиться.

Наприклад:

Параска (на дверях з дійницею в руках). Чого ти гвалтуєш?

Такі авторські пояснення у п’єсі називаються Ремарками (від фр. Remarque – помітка, примітка). Наявність ремарок також зумовлена вимогами й особливостями сценічного мистецтва. Вони допомагають створити сценічний образ, який втілював би задум автора; костюмеру, гримеру – надати актору зовнішнього вигляду, відповідного ролі; декораторам – відтворити авторські описи сцени в інтер’єрах та пейзажах. Читачеві ремарки допомагають краще уявити зображене в п’єсі.

В ремарках дієслова мають форму теперішнього часу – так створюється враження, немовби дія в п’єсі відбувається тепер, на очах глядачів.

Вимогам сцени підпорядкована й будова драматичного твору.

Текст п’єси ділиться на частини, які називаються діями, або актами, оскільки події, зображені в кожній з них можуть відбуватися в різних місцях, і сцена повинна мати відповідний вигляд. Між діями під час вистави робляться перерви (антракти), які потрібні акторам і глядачам для відпочинку, а декораторам – для переобладнання сцени.

Дії поділяються на яви, або сцени чи картини, що зв’язано з появою на сцені або виходом з неї дійової особи.

Наприклад, у III яві другої дії на сцені знаходиться Копач, Герасим і Клим. На виклик Герасима на сцену виходить Параска – починається IV ява.

Обсяг драматичних творів такий, щоб вистава тривала не більше чотирьох годин.

За характером конфлікту драматичні твори поділяються на жанри: драма (у вужчому розумінні), трагедія, комедія та трагікомедія.

Комедія – це драматичний твір, в якому викриваються, висміюються і засуджуються недоліки та негативні явища суспільного життя або побуту, шкідливі звички, вади характеру людей.

Трагікомедія – це драматичний твір, що поєднує в собі ознаки як комедії, так і трагедії: у ньому комедійний конфлікт набуває рис глибокого драматизму. В основу трагікомедії покладене відчуття відносності існуючих критеріїв життя; одне й те саме явище драматург подає і у комічному, і в трагічному висвітленні.

Твір І. Карпенка-Карого “Сто тисяч” – трагікомедія.

III. Підбиття підсумків.

IV. Домашнє завдання.

Прочитайте твір “Сто тисяч” І. Карпенка-Карого до кінця. Визначте, у чому виявляються в п’єсі ознаки драматичного твору.