Трагічність долі Есмеральди (за романом В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”)
Есмеральда – улюблена героїня Віктора Гюго, для нього вона – втілення кращих людських рис. Письменник захоплюється її красою, щирою вдачею, співчуває жорстокій долі.
Внутрішній світ дівчини – світлий, прозорий, романтичний. Він відбитий в її піснях, а пісня – це завжди душа народу. Гордість та почуття власної гідності притаманні Есмеральді. Вона чудова, коли танцює чи співає. Дівчина дуже любить свою кізку, добре до неї ставиться, доглядає її, а також вчить деяких “фокусів”.
Есмеральда – добра та чуйна людина. Почувши
Найчільніше місце в душі героїні посідає кохання. Вона палко покохала ротмістра Феба де Шатопера. Але він лише прагнув своєю зовнішністю досягти ефекту, щоб, вигідно одружившись, покращити майновий
“Циганка” спокійно дивиться в майбутнє, яке не обіцяє їй, танцюристці, шлюбу з офіцером-шляхтичем: їй небагато потрібно, щоб бути щасливою. Усе це свідчить про те, що перед нами великої сили краса, великої сили пристрасть, багатство душі й моралі, що могло б прикрасити й значнішу особистість, ніж Феб.
В ім’я свого полум’яного кохання Есмеральда навіть згодна стати коханкою Феба, а потім і служкою, щоб чистити його остроги, одяг, взуття. Отже, перед нами цільна натура, довершена і душею, і тілом.
Цей роман змушує кожного замислитися над сенсом людського буття, над тим, що найважливіше в житті мати добре серце та щиру душу, не бути байдужим до чужого горя.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)