Трагедія селянської родини (за оповіданням Панаса Мирного “Морозенко”)
Все своє життя Панас Мирний мріяв показати безталанну долю співвітчизників, їх високу душу, тепле серце, щиру вдачу. Темними ночами він “скликав свої яскраві думки до гурту” і починав писати сумні оповідання з селянського життя. У сучасній письменникові пресі було звичаєм під Новий рік вміщувати новорічні оповідання із щасливою кінцівкою – на зразок того, що в убогу родину приходить добрий Дід Мороз, милує заплаканих діток, щедро обділяє подарунками. Новорічне оповідання Панаса Мирного “Морозенко” починається сумною драмою
З великою любов’ю змальовує письменник зовнішність маленького помічника: “Пишне панське личико,
Не боявся він ані довгої дороги, ні морозу, лише володар зимового лісу Морозенко трошки лякав його. Цікаво Пилипкові: який же насправді лісовик? Колись мати розповідала, що то старезний та кремезний дідуган з білою бородою і запалими підсліпуватими очима. Голова – як гора, замість волосся – сніг, а борода сплетена з довгих вістряків, що намерзають під стріхами. Лячно хлопчику побачити таке чудовисько, але жаль до матері перемагає в душі хлопця цей страх. “Загорнувшись у довгу материну свитку, у шкарбунчиках на босу ногу… він, мов заєць, вискочив із сіней та й полинув прямо в ліс. Темним страшидлом з чорними корявими ногами постав перед Пилипком зимовий ліс”. Лячно стало хлопцеві, дух запинався в грудях, серце страшенно билося. Відчувши себе безсилим перед страшною лісовою стихією, він намагався вирватися з-під влади тих злих химер і не зміг. Засинаючи в крижаному лісі, хлопець марив, що то Морозенко не пускає його до хрещеного батька. У своїй уяві він благав дідугана відпустити його, але чув у відповідь тільки голосний сміх. Та чи Морозенко – головний винуватець лиха, питає Панас Мирний. Звичайно, ні, а ті, хто створив Катрі та її сину нестерпні умови життя. Саме злидні вигнали дитину з хати, і тому не випадкові слова сусідів: “Не задавив би мороз, то голод догриз! Раніше вмерло, менше горя знатиме”. Панас Мирний взяв собі за мету схвилювати читача умовами життя знедоленого, ошуканого, пригнобленого селянства, якому віддавав свою любов і повагу.