Трагедія особистості (За романом Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”)

Твір “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” є класичним прикладом українського психологічного роману. Його автор підняв складні й багатопланові проблеми, продовжуючи давню традицію європейської прози. У чому полягає сенс людського життя? Чому так нерозривно пов’язані життя і смерть?

Прочитавши роман, розумієш, що найстрашнішою тра­гедією є трагедія людини, яка не пішла в житті власною дорогою, а, ніби чужу одежу, вдягла чужу жахливу долю. Ось таке почуття залишилося в мене, коли книгу було прочитано.

Чіпка Вареник з дитинства впустив

до своєї душі злість та ненависть. Ці руйнівні почуття з’явилися в хлопця внаслідок безжальних знущань однолітків, адже Чіпка ріс безбатченком. Та й на прикладі матері хлопець бачив, що дорослі спроможні зневажати й цуратися ще послідовніше, ніж малі. Кривдники відтоді викликали в Чіпки нена­висть. Здається, мати, яку із сином пов’язувало спільне лихо, повинна була стати для Чіпки товаришем, та вийш­ло інакше. Мотря любила сина, але це почуття було надто складним. Коли хлопчик хворів, Мотря не спала ночами, доглядаючи його. Але ж виховувала мати малого досить жорстко: “Мотря не вміла здержувати руку над сином”.

Не дивно, що непокірний і гордий Чіпка після чергової екзекуції робився ще злішим. ї хлопчик відчував до ма­тері щиру ненависть, як до найзаклятішого ворога, Отак зростав Чіпка.

Спілкування з бабою Оришкою, яку хлопець любив по­над усе у світі, було в житті Чіпки відрадою. Це від неї він почув чарівні казки, відчув ніжність і тепло люблячого серця. Баба Оришка замінила Чіпці матір, наставника, друга. Були поруч іще добрі люди – дід Улас, який залюбки розповідав про минуле, а також одноліток хлопчика підпасич Грицько. Та після смерті бабусі в Чіпки не лишилося нікого, хто міг обігріти хоч словом, дати якусь розраду вразливій душі.

У житті Чіпки були зльоти й падіння. Сім’я виринала з моря злиднів і знову потопала в ньому. Доля посміхнулася юнакові: він покохав Галю – “польову царівну”. Ось тут у Чіпки з’явилася можливість забути про образи, знову по­любити світ і ставитися до нього з більшою людяністю. Та злі люди відібрали в сім’ї спадок – землю. Суддям треба було давати хабара, але грошей на це не було. “Життя – як те колесо: того вниз несе, другого вгору підіймає, щоб знову в болото втоптати”, – так міркує Чіпка. Кохання загинуло, злі люди вбили його. Душу Чіпки сповила непроглядна темрява, у якій лише зневіра й, знову ж таки, ненависть здава­лися чимось тривким, принаймні, вагомим. Алкоголь не здатний був загасити пожежу в цій затаврованій долею душі. Якщо підсумувати почуття героя роману, то вийде безкінеч­на, шалена образа на Бога й людей. З таким почуттям, звісно, жити дуже й дуже непросто.

“Пропаща сила” шукає виходу й знаходить його в жазі помсти, спрямованої проти людей, які не пожаліли ні його, ні Мотрю, ні діда Уласа. І Чіпка приєднується до кримінального угруповання Лушні, Матні й Пацюка. З цими жалюгідними представниками роду людського Чіпка мав мало спільного, але ж на слизький шлях злочинів так легко стати.

Доля грала Чіпкою, мов тим м’ячем. Покаявшись у колишніх гріхах, він став не просто повноправним чле­ном сільської громади, а й навіть дуже авторитетною людиною – членом земства. І знову ті, хто оточував Чіпку, виявилися підступними. Пани не бажали бачити селянина в лавах земства. Вареника викинули з земства. Саме ця подія знаменувала остаточний крах усіх життєвих надій Чіпки. І саме так драма людського життя переросла в трагедію.

“Куди не глянь, де не кинь – усюди кривда та й кривда!.. Не вхопиш тропи, куди йти, не знаходиш місця, де б прихилитися”, – у відчаї розуміє Чіпка. Замість того щоб дорослішати й людянішати, його душа поступово, але невідворотно, деградує, руйнується. Злочинну “кар’є­ру” Чіпки завершує різанина, яку він учинив над цілою сім’єю. Це не лише фінал роману, а й фінал життя: рідна мати видає Чіпку властям, а “польова царівна” Галя накладає на себе руки. А в читача замість співчуття, яке викликав Чіпка протягом роману, виникає щось схоже на відразу.

Автор роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” ство­рив психологічно довершену картину занепаду людської душі. Чіпка з дитинства був дуже вразливим, а до того ж мав загострене почуття справедливості. Урівноважені іншими якостями, ці риси характеру Чіпки могли б стати в пригоді як ближнім, так і йому самому. Але ж оточення, обставини, а може, і сама доля зробили так, що головний герой твору опиняється в безвихідному становищі. Злочини, які він учи­нив, є лише наслідком химерного збігу несправедливих обставин, неправильного виховання.

Конфлікт між особистістю й суспільством, точніше, проблема цього конфлікту існує здавна. І кожного разу, коли людина й суспільство вступають у нерівний бій, відбувається людська трагедія. Ще одна трагедія. Мужня, горда, сильна особистість ніби ламається на скалки, і кожна з цих ска­лок відбиває лише невелику частину складного й різнома­нітного світу. Так сталося з Чіпкою. Виродження душі, утрата моральних цінностей, крайня зневіра – ось чим наповнилася душа головного героя. Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” примушує замислитися над вічними питаннями про добро і зло, життя і смерть, гріх і спокуту, і в цьому полягає незаперечна цінність твору.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Трагедія особистості (За романом Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”)

Categories: Твори на вільні теми

Links