Традиції М. В. Гоголя і М. Є. Салтикова-Щедріна в сатирі В. В. Маяковського
Поет В. В. Маяковський увійшов у нашу свідомість, у нашу культуру переважно як “агітатор, горлан, ватажок”. Він дійсно ступнув до нас “через ліричні томики, як живий з живими говорячи”. Його поезія голосна, невгамовна, шалена. Ритм, рима, крок, марш – всі ці слова асоціюються із творчістю поета і виражають його. Це дійсно поет-гігант. І щира оцінка його Творчості ще спереду, тому що він занадто великий, об’ємна, його поезія ніяк не вміщається у вузький і тісний світ наших думок і турбот. Маяковський – поет різнобічний. Він міг писати
Тому його поезія так багатолика – від плакатів РОСТУ з короткими і влучними підписами до поеми про цілу країну (“Добре!”), від антивоєнних віршів початку XX століття до ніжних, піднесених поем про Кохання (” Флейта-хребет”). Не обходив він у своїй творчості і тему викриття вульгарності, міщанства, обивательщини, бюрократизму. Тут Маяковський вірний традиціям російської літератури, тому що продовжує лінію, почату ще Фонвізіним, Грибоєдовим, Гоголем і Салтиковим-Щедріним. Якщо розглянути вірші Маяковського “Про погань”
І бачу,
Сидять людей половини.
О, бісовщина! Де ж половина інша?
У декількох рядках Маяковський довів ситуацію до абсурду. Більше плавний перехід до кульмінації у “Ревізорі”, але по своїй абсурдності вона не уступає “Прозасідавшімся” і характеризується, наприклад, такими ситуаціями, як унтер-офіцерша, яка сама себе висікла, Бобчинський, що просить довести до відома його імператорської величності, що в “такому-то місті живе Петро Іванович Бобчинський”. У “Ревізорі” Гоголь відбив свою віру в силу і справедливість вищої влади, у неминучість покарання. Розв’язка “Прозасідавшіхся” іронічна, що, імовірно, говорить про те, що Маяковський розумів живучість, незруйновність бюрократизму. Якщо говорити про вірш Маяковського “Про погань”, то тут ми знайдемо і гротеск в образі ожилого Маркса, що призиває згорнути голови міщанським канаркам, і гіперболічний епітет “тихоокеанські галіфіща”, і саркастичне вираження “мурло міщанина”, і порівняння “зади, міцні, як умивальники”. Поет без стиснення вживає ці тропи і стилістичні фігури, розглядаючи обивательський побут, що “страшніше Врангеля”.
Цей вірш можна співвіднести з пафосом творчості Салтикова-Щедріна. У його добутках сарказм, гротеск і гіпербола зустрічаються буквально на кожній сторінці, особливо у “Дикому поміщику”, “Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив”, “Історії одного міста”.
У своїх творах Салтиков-Щедрін часто використовував прийом фантастики. До подібного прийому прибігав і Маяковський у п’єсі “Клоп”, де П’єр Скрипкін переноситься у Майбутнє. В. В. Маяковський додержувався традицій Гоголя і Салтикова-Щедріна не тільки у використанні літературних прийомів, але і у самій тематиці сатиричних добутків, спрямованих проти відсталості мислення, бюрократичного і міщанського побуту та обивательської вульгарності. Традиції російської сатири надалі продовжені і розвинені такими майстрами слова, як М. Булгаков, І. Ільф і Є. Петров, Фазіль Іскандер та іншими.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)