Якщо говорити про Маяковського

Пройду, Любовищу мою волочачи. У якій ночі, Маревної, Недужной, Якими Голиафами я зачатий – Такий великий И такий непотрібний? , В. Маяковський Якщо говорити про Маяковського, те це величезна, що захоплює фігура. Широта жестів, думок, почуттів

Гарний і неимоверно прекрасний. Вірші його… Такі величезні, гігантські, тривожні душу. “Маяковський створив новий грандіозний стиль поезії – величезні полотна, натесані розгонистою й розгніваною кистю…” (А. Толстой). Те, що створено Маяковським, – це як зірки снеба.

Хочеться схопити

одну, іншу, третю. Піймати всі відразу й потонути в цій лавині віршів. Маяковський бачив мир не так, як бачили його інші, а його світосприймання – його вірші. Він жив, ніс свою ношу, не молячи опощаде.

Він довго йшов “до крапки кулі у своєму кінці”. Шлях був важкий і незрозумілий. Над Москвою прошуміли теплі зливи… Поет умер перед особою високого неба, яскравого сонця, з яким він колись розмовляв на “ти”. Але все-таки Маяковський – це життя, сама її сила, розмах, серце, що стукає над миром

Дай Боже кожному за своє довжелезне, тліюче життя створити половину зробленого ім. Маяковський спалило себе

ще при житті, інакше, імовірно, не вмів: Бачите – цвяхами слів прибитий до паперу я. Поет все життя намагався зрозуміти своє предназначенье, але є такі слова: Адже, якщо зірки запалюють – значить – це кому-небудь потрібно. Зірка Маяковського, запалена один раз, завжди комусь буде висвітлювати шлях. Він страждав від самітності й шукав шляхи з’єднання з миром. Цими шляхами для Маяковського стали його вірші

Дуже часто у віршах поет звертається до Людей. Він кричить, лається, надривається, вірші його часом неможливо читати про себе. Як важко відчути за цими гуркітливими рядками його серце. Тема самітності найбільше звучить у віршах раннього Маяковського

Потім буде інше, і все-таки відчуття самітності в цьому прекрасному бурхливому світі ніколи не залишає його. Дуже складні відносини складалися в Маяковського з жінками, за їхню нелюбов до себе поет обрушує на них такі рядки: “Любов мою, як апостол під час воно, по тисячі тисяч рознесу доріг. Тобі в століттях уготована корона, а в короні слова мої – веселкою судорог”. Творчість Маяковського – це чудо. Творячи, поет вивертає себе навиворіт, робить те, що не може ніхто. Вірші його – вогнедишна лава, море почуттів; вони рухаються, переливаючись яскравістю фарб, звуків, тим. …Я Якщо всією його міццю выреву голос величезний, – комети заламають гордщие руки, кинуться долілиць стоски.

Маяковський “розпродає” багатство своєї душі людям. Але потрібно чи воно їм? Так! Просто необхідно. За що він віддає свою духовну красу, велич?

Він людина ніжний, якийсь незахищений, поранений. Він усього себе віддав людям. І що одержав замість?.. …продається драгоценнейшая корона. За людське слово – Не чи правда, дешево?

Піди, Спробуй,- Як же, знайдеш його! Вірші Маяковського про любов – це вірші, що психологічно точно розкриває стан закоханого. Дивує їх потужна темпераментна сила. Ритм вірша немов передає фізичний стан людини, ми чуємо, відчуваємо його пульс, биття серця. Щоб так писати про любов, треба не тільки самому випробувати це, треба усвідомити, вимучити, винести із себе й “пришпилити до паперу”. Маяковський “виймав” із себе свої почуття й віддавав їхньому паперу, щоб нащадки здригалися, читаючи цією божевільною, гарячі, кров’ю струмливі рядки

Якщо говорити про Маяковського, то говорити щиро. Він не терпів фальші у своїх віршах – це людин, що народився й жив як поет, сам образ якого – поезія. Вірші Маяковського, що обпалюють душу, не можуть залишити байдужим жодного людини

Якщо говорити про Маяковського – виходить, говорити про поета, про поезію й говорити поетично… А найкраще, якщо Маяковський сам поговорить із вами, відкриє завісу своєї душі. Тоді буде легше читати його вірші. Треба тільки розчути його голос у многоголосье своєї душі, уважно вислухати поета й не забути його слова… Коли ми дивимося на портрет Маяковського, у голову приходять думки про його силу, велетенської, голиафовой.

Безперечно, Маяковський сильний, але в його віршах ми бачимо бажання обпертися на чиє-нибудь плече, почути “ласкаве слово, людське”. У поета народжувалися вірші, вимовити які міг би не тільки він, але й хто-небудь інший, так само безмірно страждаючий. Маяковський хотів, щоб ми завжди розуміли його вірші: Всі, чим володіє моя душа… Все це – хочете? – , зараз віддам За одне тільки слово Ласкаве, Людське

Багато людей із цим болем проходять повз нас, але ми їх не зауважуємо. У наш час люди взагалі мало що зауважують… .. .я показав на блюді холодцю косі вилиці океану. На лусці бляшаної риби прочитав я заклики нових губ. Так писав поет про свою творчість, про його борошна: Переводиш Єдиного слова заради


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Якщо говорити про Маяковського

Categories: Нові твори

Links