“Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду” (Юрiй Яновський)
20 жовтня 1944 року на полi бою бiля невеликого прусського мiстечка в полеглого бiйця Андрiя Ткача, родом з Миколаєва, було знайдено пробиту трьома кулями окроплену кров’ю книгу Ю. Яновського “Вершники”. На однiй iз сторiнок цiєї книги, де трапилося вiльне мiсце, Андрiй Ткач вiв рахунок знищених ним гiтлерiвцiв.
Цей приклад свiдчить проте, що роман Юрiя Яновського “Вершники” – один з найкращих творiв української лiтератури про героїзм робiтничо-селянських мас в боротьбi проти внутрiшнiх i зовнiшнiх ворогiв пiд час громадянської вiйни.
Класова
Андрiй командував “загоном добровольчої армiї генерала Антона Денiкiна”. У нього погляди монархiста: “Проклинаю тебе моїм руським серцем, iм’ям великої Росiї-матiнки, од Варшави до Японiї”. В уявi батька постає “силует пiдпрапорщика росiйської армiї, поверхстрокового вояки за веру, царя i отечество”. В спогадах матерi вiн “таке ж ледащо”,
Оверко вiв “купу кiнного козацтва головного отамана Симона Петлюри”. Його пiдлеглi – “чорношличники”: “Серед бойовища стримiв на списi жовто-блакитний прапор”. Для Андрiя Оверко – “мазепа проклятий”, “петлюрiвське стерво”. Панас про нього: “По “Просвiтах” в Одесi на театрах грав та вчительську семiнарiю пройшов”, “клятий був босяцюра”. Мати: “Артист i грав з греками в “Просвiтi”.
I Андрiй, i Оверко – “степовi пiрати”, “високi, широкоплечi з хижими дзьобами”.
Панас, за словами Оверка, “махновський душогуб”, “злодюга каторжний”. “Колишнiй моряк торговельного флоту i контрабандист”. Батьковi згадуються “контрабандистськi справи сина Панаса”. Для матерi вiн “привозив контрабанднi хустки i серги”. Полiтичнi погляди анархiстарозкриваються у висловлюваннях: “На територiї матерi порядку анархiї”, “вiльний моряк батька Махна”. Його воїни – “вершники з чорним прапором”. Бандитськi вигуки махновцiв: “наша бере, i морда в кровi”, “роби грязь!”
Iван – командир “кiнного захисту iнтернацiонального полку”, “з бiлими б’ється”. Особливу лють у махновця Панаса викликає вiрнiсть комунi. Мати схвально думає про нього: “Тiльки Iван працює на заводi i робить революцiю”. Його полiтичнi погляди “Скрiзь по степах судяться тепер двi правди: правда багатих i правда бiдних”.
Так, змальовуючи кривавi бої мiж братами, автор вдається до порiвнянь, якi мають виразно оцiночний характер. Коли зiткнулися денiкiнцi i петлюрiвцi, “гелгання бiйцiв нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою”, тачанки махновцiв “пiдскакували над землею, мов хури демонiв”. I ми вiдчуваємо, що цi сили чужi авторовi.
Класову сутнiсть ворожих сил, якi зiйшлися в безкомпромiсному поєдинку, допомагають зрозумiти також пейзажi. Ось картина сутички денiкiнцiв i петлюрiвцiв: “…вигнутий стовп пилу пройшов шляхом, затьмаривши сонце, перебiг баштан, прогув бойовищем, i полетiло вгору лахмiття, шапки, падали люди, кидалися конi”.
А ось iнший пейзаж, вжитий для розкриття антагонiзму двох свiтiв у романi: “i тодi за дощем з’явилося марево: розгорнувся здалеку червоний прапор кiнного загону iнтернацiонального полку на чолi з Iваном Половцем…”
Таким чином, захоплююча урочиста картина допомагає нам побачить в червоних кiннотниках носiїв високої справедливостi, нового життя.
Правда на боцi захисникiв революцiї. Андрiй, Оверко i Панас, прагнучи врятуватися вiд смертi згадують мудрий вислiв батька: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”. Їм не зрозумiти, що саме по-справжньому об’єднує людей. Це твердо знає Iван. Саме цим образом автор не лише проголошує iдею класової єдностi трудящих, а й спростовує вигадки буржуазних нацiоналiстiв про непорушнiсть “родових” нацiональних устоїв.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)