Тойнби А. Дж. Збагнення історії
Розподіл історії на “древню” і “сучасну” фіксує перехід від еллінської історії до західного, тоді як розподіл на “середньовічну” і “сучасну” ставиться до переходу від одного глави західної історії до іншої. Не переслідуючи віддалених цілей, відзначимо, що конвенціональна формула “древня + середовищ невікова + нова” Історія не тільки неадекватна, але й неправильна.
Теза про “єдність цивілізації” є помилковою концепцією, досить популярної серед сучасних західних істориків, мислення яких перебуває під сильним
Безперервність історії – найбільш приваблива із всіх концепцій, побудована за аналогією з поданнями класичної фізики. Однак нам оведеться скрепя серце критикувати її. Справді, що тут мається на увазі? Якщо мається на увазі, що “безперервність історії” – це приватний приклад безперервності, це хоча бездоганний, але все-таки трюїзм. Життя дійсно безперервне. Від амеби – до хребетних, від мавпи – до людини, від батьків – до дитини в родині. Зв’язок у всіх цих випадках безумовна, хоча й різнорідна. Однак, розуміючи й приймаючи безперервність життя,
Число відомих цивілізацій невелико. Нам удалося виділити тільки 21 цивілізацію, але можна припустити, що більше детальний аналіз розкриє значно менше число повністю незалежних цивілізацій – біля десяти. Відомих примітивних суспільств значно більше. В 1915 р. західні антропологи Хобгауз, Уэлер і Гинзберг, маючи намір провести порівняльне вивчення примітивних суспільств і обмеживши себе тільки тими з них, відомості про які були досить повні й достовірні, склали список приблизно 650 таких суспільств. Майже всі суспільства, наведені в списку, були на той час живі.
Однак порівнювати цивілізацію із примітивним суспільством – це однаково, що порівнювати слона із кроликом.
Примітивні суспільства мають порівняно коротке життя, вони обмежені територіально й нечисленні. Життя цивілізацій, список яких ледь досягає двозначного числа, навпаки, більше тривала, вони займають великі території, а число людей, охоплюваних цивілізаціями, як правило, велико. Вони мають тенденцію до поширення шляхом підпорядкування й асиміляції інших суспільств – іноді суспільств Власного Виду, але найчастіше примітивних суспільств. Життя примітивних суспільств, подібно життя кроликів, часто завершується насильницькою смертю, що особливо неминуче при зустрічі їх із цивілізаціями. Що стосується чисельної нерівності, те, якби можна було скласти перепис населення всіх живих цивілізацій, ми виявили б, що кожна із цивілізацій-левіафанів поєднує в собі більше число людей, чим всі примітивні суспільства, разом узяті, із часів появи людського роду.
Динамічний рух характерно для цивілізації, тоді як статичний стан властиво примітивним суспільствам. Однак, якщо запитати, чи є це розходження постійна й фундаментальним, відповідь буде негативним. Все залежить від часу й місця.
Всі примітивні суспільства, що дійшли до нас у статичному стані, колись перебували в русі; і всі суспільства, що стали цивілізаціями, рано або пізно тим або іншому способу прийдуть до статичного стану. Примітивні суспільства нашого часу статичні, тому що вони оправляються від напруги, що і ввергнуло їх у даний стан. Це не смерть, а спячка. Скам’янілі цивілізації статичні, тому що вони втратили життя в результаті невдалої спроби перейти з одного стану в інше. Вони мертві. І смерть їх не можна не спростувати, не перебороти. Їхня доля – розпад, тільки розкладатися вони будуть із різною швидкістю: одні – як тіло, інші – як деревний стовбур, а інші – як камінь на вітрі.
Цит. по: Пономарів М. В.., Смирнова С. Ю. Нова й новітня історія країн Європи й Америки: Практичний Посібник. В 3 Ч. – Ч. 1. М., 2001. С. 69-70.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)