ТІРТЕЙ – ІЗ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІРИКИ

ІЗ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІРИКИ

ТІРТЕЙ

Не було в Елладі міста, де б до мистецтв ставилися гірше, ніж у Спарті. Колись звідти навіть вигнали всіх митців, бо ті начебто не приносили державі “жодної користі”. Однак

Переказують, що під час війни Спарти з Мессенією жодна зі сторін довго не могла перемогти. Тоді спартанці отримали пророцтво: вони не переможуть доти, доки не попросять допомоги в афінян,

Своїх найзапекліших суперників. Що поробиш, з богами не сперечаються: зціпивши зуби, спартанські посли вирушили до Афін. Там теж здивувалися

їхньому проханню і наказали зачекати під міською брамою. Яким же було обурення войовничих спартанців, коли з Афін їм на “допомогу” вийшов не загін добре озброєних гоплітів, а кульгавий учитель музики Тіртей. Від люті й приниження спартанці ледве не вбили його на місці, але побоялися гніву богів і взяли старигана із собою. Саме тоді війська спартанців і мессенців зійшлися у вирішальній битві – хто кого? І в найнапруженіший момент бою, коли спартанські лави, здавалося, не витримають стрімкого натиску чисельнішого супротивника, Тіртей почав декламувати свої вірші: про стійкість у бою, про необхідність
боронити батьківщину, про те, що краще полягти в битві за свій народ, ніж шукати притулок у далеких краях. І серця втомлених спартанських воїнів сповнилися відвагою, вони кинулися на ворогів і перемогли їх. Тіртей дістав звання почесного громадянина Спарти, а спартанці відтоді почали шанувати мистецтво слова. Невтомні войовники, вони перед битвою приносили жертви не богу війни Аресу, а музам, бо просили не перемоги, а поета, який зміг би цю перемогу оспівати…

Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну,

Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах.

Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі

Ниви покинуть і йти жебракувати в світи,

З матір’ю милою, з батьком старим на чужині блукати,

Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну.

Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить,

Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача.

Він осоромить свій рід і безчестям лице своє вкриє,

Горе й зневага за ним підуть усюди слідом.

Тож як справді не знайде втікач поміж людом ніколи

Ані пошани собі, ні співчуття, ні жалю, –

Будемо батьківщину і дітей боронити відважно.

В битві поляжемо ми, не пожалієм життя.

О юнаки, у рядах тримайтесь разом серед бою,

Не утікайте ніхто, страхом душі не скверніть.

Духом могутнім і мужнім ви груди свої загартуйте,

Хай життєлюбних між вас зовсім не буде в бою.

Віком похилих, у кого слабкі вже коліна, ніколи

Не покидайте старих, з битви утікши самі.

Сором несвітський вам буде тоді, як раніше за юних

Воїн поляже старий, в перших упавши рядах, –

Голову білу безсило схиляючи, сивобородий,

Дух свій відважний віддасть, лежачи долі в пилу,

Рану криваву свою не забувши руками закрити, –

Страшно дивитись на це, соромно бачить очам

Тіло старе без одежі! А от юнакові – все личить,

Поки ще днів молодих не осипається цвіт.

Чоловікам він був милий, жінок чарував за життя він –

Буде прекрасний тепер, впавши у перших рядах.

Отже, готуючись, кожен хай широко ступить і стане,

В землю упершись міцніш, стиснувши міцно уста.

1. Чи міг Тіртей під час вирішального бою спартанців декламувати саме цей вірш? 2. Спираючись на вірш, сформулюйте кодекс честі еллінського воїна. Чи актуальний він у наш час? 3. Якою постає людина у вірші Тіртея? Чи можемо ми нею пишатися? 4. Порівняйте ліричного героя Тіртея з воїнами Гомера. Що їх об’єднує? Чим вони відрізняються?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

ТІРТЕЙ – ІЗ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІРИКИ