Тичина Павло Григорович
ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ
Тичина Павло Григорович (1891-1967)
Павло Тичина народився в селі Піски на Чернігівщині 23 січня 1891 p., був сьомою дитиною сільського дяка Григорія. Те, що батько був дяком, означало не тільки серйозне релігійне виховання в родині, але й – насамперед! – виховання музичне. Адже поза справами церковними й громадськими, Григорій Тичина знаходив себе в музикуванні. Мати та усі діти також мали хист до пісні. Павло був природженим музикою (мав абсолютний слух) – і природженим малярем.
У 1901-1907 рр. він навчався в Чернігівському
З 1912 р. Тичина починає друкуватися в журналах “Літературно – науковий вісник”, “Рідний край”, “Українська хата”, “Основа” та ін. Протягом 1913-1914 рр. він публікує оповідання “Вавилонський полон”, “Богословіє”.
Восени 1916 р. повертається до Києва,
У 1918 р. Тичина став членом редколегії газети “Рада”, вийшла перша книжка його віршів “Сонячні кларнети”, яка була зустрінута критикою з ентузіазмом. У 1920 р. виходять збірки П. Тичини – “Замість сонетів і октав”, “Плуг”.
У 1923 р. він переїздить до Харкова, стає членом редколегії щойно організованого місячника для широких кіл інтелігенції – “Червоний шлях”, бере активну участь у громадсько-культурному житті (працює в щойно заснованій тоді Українській асоціації сходознавства). У 1924 р. виходить його збірка “Вітер з України”.
Місія громадянської поезії в практичній естетиці сталінізму, на жаль, у значній мірі сприйнятій і П. Тичиною, зводилась до трьох понять – оспівувати, закликати і боротись. У цьому ключі було витримано чи не більшість віршів у передвоєнних збірках поета – “Чернігів” (1931), “Партія веде” (1934), “Чуття єдиної родини” (1938), “Сталь і ніжність” (1941). Написані на підтвердження скороминучих гасел, вони й померли разом зі своїм часом.
У роки Великої Вітчизняної війни П. Тичина під час евакуації перебував в Уфі. Одним з найвизначніших творів поета цього періоду була поема “Похорон друга” (1942). Численні збірки поета виходили й у повоєнні роки (“І рости, і діяти”, “Ми – свідомість людства”, “Комунізму далі видні”), хоча жодна з них уже не набула такого широкого звучання, як попередні.
Серед поем П. Тичини найфундаментальнішою можна вважати симфонію “Сковорода”, видану посмертно книгою досить значного обсягу. Така надмірна увага до постаті Сковороди – не випадкова, адже Григорій Сковорода – духовний батько Тичини періоду “Сонячних кларнетів”. Із мандрівним філософом, який не проміняв пастушої сопілки на почесну роль “стовпа неотесаного”, поет ідентифікувався протягом чи не цілого життя, але, на жаль, вже не міг претендувати на епітафію: “Світ ловив мене, та не впіймав”.
Протягом 1943-1948 рр. Тичина очолював Міністерство освіти України.
Помер поет 16 вересня 1967 р.
Ще з юності властиве поетові глибоке відчуття природи почало набувати своєрідних космічних вимірів – можливо, під впливом новітніх науково-філософських віянь часу, що характерне для літератури модернізму. Мальовничою, сповненою ніжної й чуйної душі постає у віршах П. Тичини українська природа – така рідна, близька й водночас наче побачена з іншої висоти. Перші твори Тичини були дуже схвально прийняті критикою, зокрема збірка “Сонячні кларнети”. “…Без сумніву, поезія Тичини породилася з духу музики, й у цьому відношенні його творчість – виключне явище, яке не має собі прямих аналогій ні у російській, ні у західноєвропейській літературі”,- констатував О. Білецький. І справді: його поезія народилася з духу музики. Саме з духу – а не тільки із зовнішньої звукової форми. Музичність для нього – не прикраса, а принцип світобачення. Винесений у заголовок книжки незвичний образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував на синтез у ній животворного сонячного тепла й світла з музичними ритмами всесвіту, що єднають людину з природою в найуніверсальнішому її значенні.
“Арфами, арфами…”. Під впливом вірша М. Вороного “Блакитна панна” з’явилася поезія “Арфами, арфами…”, і все ж є багато відмінного між цими творами. У М. Вороного наявний зовнішній опис весни, яка “лине вся в прозорих шатах, у серпанках і блаватах”; вона нагадує Блакитну панну. Тичина ж пройняв твір весняною, урочистою, сонячною мелодією, знайшов вишуканий ритмічний малюнок. Сучасний дослідник Г. Клочек писав: “Арфами, арфами…” – ніби рука музиканта двічі плавно торкнулась струн, і вони обізвались далеким тремтливим, ледь чутним звучанням. А потім вже у швидкому темпі: Золотими, голосними обізвалися гаї Самодзвонними…”
Усі чотири строфи цієї поетичної перлини наснажені світлим оптимістичним пафосом радості зустрічі з весною. Емоційність настрою забезпечується самобутнім ритмічним ладом, вишуканістю строфічної побудови, яскравою метафоричністю, “дзвоном” асонансів і алітерацій.
Стану я, гляну я –
Скрізь поточки, як дзвіночки,
Жайворон як золотий.
З переливами
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Ритмомелодична структура вірша “Арфами, арфами…” легка й граційна, як сонячна музика Моцарта, проте яскраво відчувається передчуття автором змін у соціальному житті. “І Бєлий, і Блок…” – вірш зовсім іншого настрою: сум’яття душі людини в пореволюційний час, проблема вибору, віра у воскресіння українського народу.
“Ви знаєте, як липа шелестить…”. Шедевром інтимної лірики П. Тичини твір “Ви знаєте, як липа шелестить…”, де важливу роль відіграє паралелізм картин природи і людських переживань.
Вульгарно-соціологічна критика епохи тоталітаризму зробила все, щоб збіднити творчість Тичини, замовчати або спотворити його шедеври, окарикатурено виставляючи в школі, перед учнівські наївні очі якісь і справді невдалі рядки поета.
Сьогодні, на щастя, поет повертається до читачів неушкодженим, незнівеченим, повертається до нас той, кому доступно було пізнати божественну красу гармонійності світу, відчути весь трагізм епохи, зіткнення сил світлих, творчих і чорних, руйнівних у їхньому вічнім борінні.
ЗАПАМ’ЯТАЙ
Основні твори: збірки усмішок “Діли небесні”, “Кому веселе, а кому й сумне”, “Реп’яшки”, “Вишневі усмішки (сільські)”, “Вишневі усмішки кримські”, “Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився”, “Лицем до села”, “Вишневі усмішки кооперативні”, “Ну й народ”, “Вишневі усмішки закордонні”, “Моя автобіографія”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)