“О слів жорстока і солодка влада! Не опечись на їхньому вогні…” – застерігає Борис Олійник в одній зі своїх поезій. Насправді з давніх часів люди знали, яку велику владу має слово. Словом можна скалічити і зцілити, словом руйнують та створюють. Усе, що навколо нас, – так чи інакше Слово. Але поетичним словом навряд чи можна обпектись, бо Слово, сказане поетом, як і мистецтво взагалі, має очищувальну та виховну силу, воно допомагає жити і творити, дає наснаги, натхнення та ентузіазму. Поезії Бориса Олійника прості, легкі та прозорі, частіше
письменник звертається до простих життєвих образів і тем, ніж до філософствування, але його слова влучні і виважені, дбайливо дібрані і ніколи не є порожніми. Сам Борис Олійник говорить, що поетична творчість складається з поодиноких спалахів натхнення та безкінечної духовної роботи над собою. Ти – весь у слові, як у сповиткові, З колиски до калини при горбі… І вже коли ти похитнувсь у слові, Вважай, що похитнувся у собі. Такого великого значення надає поет Слову. І за допомогою поетичних слів та образів, завжди зважаючи на силу сказаного слова, Борис Олійник створює свою лірику, багатогранну за темами
та єдину за стилем, насичену фольклорними мотивами, зрозумілу та близьку читачеві. Великого значення надає поет у своїй творчості темі спадкоємності поколінь. Часто у газетах чи критиці використовують поширений мовний штамп “поет вийшов з народу”, “поет – виходець з народу”… Дізнавшись біографію Бориса Олійника, я теж хотів так написати, але вчасно схаменувся: так, Борис Олійник народився у селянській родині на Полтавщині, але він не є “вихідцем” з народу, бо нікуди він не виходив. Борис Олійник народився серед народу і залишився з ним на все життя, єдиним із народом, оспівуючи його просту життєву мудрість у своїх поезіях: Народ не візьмеш на макуху, Він зоддаля розрізнить чин: І хто є син його по духу, І хто – по духу! – сучий син. У багатьох своїх поезіях Борис Олійник говорить про життя людини, про те, як слід жити, які принципи обрати собі за кредо. Поет наполягає на тому, що кожна людина повинна сповідувати активність та відповідальність у своєму житті, не ховатися в тінь, не жити за принципом “хати з краю”, а служити певній ідеї і своєму народові, усьому людству. Найстрашніше, що може статися з людиною, на думку Бориса Олійника, – це духовне зубожіння, втрата мотивів для боротьби й втрата ідеалів: Страшно безсило-малим Чути себе перед смертю. Але страшніше, коли Ні за що вмерти. Батько Бориса Олійника загинув на війні, хлопець ледь пам’ятав його, але від батька майбутньому поетові залишилось “загострене почуття обов’язку та залізне правило і право: не спекулювати на добробуті держави і людській співчутливості”. Певну автобіографічність знаходимо у творах про війну. Ніхто не забутий. На попіл ніхто не згорів. Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть… І доки є пам’ять в людей і живуть матері, Допоти й сини, що спіткнулись об кулі, живуть. Творчість Бориса Олійника надзвичайно різноманітна, але більшість його творів характеризується близькими до фольклорних образами та стилем, легкістю ритміки, утвердженням зв’язку поколінь та найкращого у людині, а найвище призначення істоти на землі, за Борисом Олійником, – бути корисним людям та творити добро.
