ТЕННІСОН, Альфред
(1809 – 1892)
ТЕННІСОН, Альфред (Tennyson, Alfred – 06.08.1809, Сомерсбі, Лінкольншир – 06.10.1892, Елдворт, Суррей) – англійський поет.
Народився у родині Джорджа Клейтона Теннісона, парафіяльного священика в Сомерсбі, був четвертою дитиною у багатодітній сім’ї. Батько Теннісона мав неабиякий літературний талант, але вирізнявся запальною вдачею, що безумовно позначилось на характері поета, все життя хворобливо сором’язливого та вразливого.
Дуже рано виявивши надзвичайні здібності, Теннісон провів чотири роки у початковій школі містечка
Улітку 1830 р. з другом А. Хелламом Теннісон через Францію перевіз гроші для іспанських повстанців, проте повернувся в Англію переконаним супротивником революції. Смерть батька в лютому 1831 р. змусила його залишити університет і повернутися додому допомагати матері. У грудні 1832 p. Теннісон видав збірку “Вірші” (“Poems”), куди увійшли ранні редакції таких уславлених його поезій, як “Пожирачі лотоса” (“The Lotos Eaters”) і “Володарка Шалотт” (“The Lady of Shalott”), яку критика зустріла досить прохолодно. У кінці 1837 р. сім’я переїхала із Сомерсбі у містечко Хай-Біч біля Лондона; на початку наступного року відбулися заручини Теннісона з Емілі Селвуд, сестрою дружини його брата Чарлза. Через два роки родина Селвуд, розчарувавшись у матеріальній спроможності Теннісона, розірвала заручини. У 1842 р. загроза “піратських” видань спонукала поета видати дві книги поезій; у першу ввійшли перероблені версії його ранніх віршів, у другу – нові поезії, зокрема і знаменита “Смерть Артура” (“Morte d’Arthur”). Це видання прихильно зустріла критика, але розходилося воно повільно. У 1845 р. друзі Теннісона виклопотали йому державну допомогу. Натхненний таким поворотом подій, Теннісон у 1847 р. видав свою першу зрілу поему “Принцеса” (“The Princess”) – фантазію на тему жіночої рівноправності. У травні 1850 р. вийшла поема “In Memoriam” (лат. – на спомин, пам’яті). У поемі, де оплакана смерть у 1833 р. Хеллама, втілилися також здобутки багаторічних роздумів поета над великими питаннями любові, життя і смерті. Успіх “In Memoriam” був беззаперечним і стрімким. У лічені дні він одружився з Емілі Селвуд, а ще через чотири місяці королева Вікторія надала йому звання поета-лауреата.
У 1853 р. Теннісон переїхав на о. Уайт, де створив сповнену пристрастей драму “Мод” (“Maud”, 1855). Він знову звернувся до сюжетів Артурівських легенд. Неприйняття критикою поезії “Смерть Артура” змусило поета у 1842 р. відмовитися від великої епічної форми. Тепер він розпочав цикл більш-менш самостійних “Ідилій”, які загалом утворили епічне полотно. Перші чотири поеми під спільною назвою “Королівські ідилії” (“Idylls of the King”, 1859) стали популярними. Останні сумніви Теннісона розвіяв успіх збірки “Енох Арден та інші вірші” (“Enoch Arden and Other Poems”, 1864), і в 1869 p. він видав “Святий Грааль та інші вірші” (“The Holy Grail and Other Poems”) – три нові поезії “Артурівського тексту” і перероблений цикл “Смерті Артура”. Цикл “Королівських ідилій “завершили вірші “Гарет і Лінет” (“Garet hand Lynette”, 1872) та “Балін і Балан” (“Balin and Balan”, опубл. 1885).
У цей самий період Теннісон звернувся до поетичної драматургії, яка десять наступних літ буде визначати його творчий пошук, хоча у 1880 р. поет і видав збірку віршів “Балади й інші вірші” (“Ballads and Other Poems”), яку прихильно зустріла публіка. Перша його п’єса, “Королева Марія” (“Queen Mary”, 1875), явно не призначена для сцени, у створеному вигляді все ж була поставлена театром “Ліцеум”. Невдача постановки, що протрималась на сцені всього п’ять тижнів, не збентежила Теннісона: він вирішив надалі більше зважати на закони сцени. Наступна його п’єса, “Гарольд” (“Harold”, 1876), дія якої припадає на час завоювання Англії норманами, не була поставлена за життя поета, хоча більшою мірою, ніж “Королева Марія”, підходила для сцени. Деяким його п’єсам пощастило більше. Так, у 1879 р. п’єса Теннісона “Сокіл” (“The Falcon”) витримала 67 вистав, довго йшла п’єса “Чаша” (“The Cup”, 1881). Комедія “Лісові мешканці” (“The Foresters”), написана на матеріалі легенд про Робін Гуда, мала успіх в Америці й Австралії, хоча в Англії не ставилась; драма “Бекет” (“Becket”, 1884), яка завершила історичну трилогію Теннісона, була улюбленою виставою пізнього Г. Ірвінга (1838- 1905). Кар’єра Теннісона-драматурга завершилась провалом у 1882 р. п’єси “Обіцянка весни” (“Promise of May”), у якій поет намагався поєднати апологію сільського життя з натяками на позитивізм, що набирав силу в Англії. Ця невдача не вплинула на активність Теннісона-поета. У 1884 р. письменникові надали титул барона, і він зайняв своє місце у палаті лордів. У 1885 р. він видав збірку “Тіресій та інші вірші” (“Tiresias and Other Poems”), через рік – книгу віршів “Локслі-Хол шістдесят років потому” (“Locksley Hall Sixty Years After”, 1886). У 1886 p. помер його молодший син, Лайонел, а взимку 1888-1889 pp. сам поет переніс важкий напад подагри, який мало не звів його у домовину. Проте у 1889 p. Теннісон видав збірку “Деметра й інші вірші” (“Demetei and Other Poems”). У віршах, що ввійшли сюди, серед яких і знаменитий “Ідучи з берега” (“Crossing the Bar”), майже не помітна стареча втома. Помер Теннісон 6 жовтня 1892 р.
Теннісон усе життя залишався вірним поетичній формі, із опублікованого ним тільки окремі діалоги в п’єсах написані прозою. Між його першою юнацькою збіркою і останньою книгою поезій, “Смерть Енони та інші вірші” (“The Death of Oenone and Other Poems”, 1892), коректуру якої він встиг переглянути, минуло шістдесят п’ять років. Увесь цей час він видавав поетичні збірки у середньому кожні три роки. Не видно, що його літературна спадщина набагато різноманітніша, ніж у багатьох інших поетів. Після 1833 р. (особливо після 1842) Теннісон, поступово відходячи від малих ліричних жанрів, розширяв свій поетичний світогляд і звертався до моральних і філософських проблем.
M. Іваненко
(1 votes, average: 5.00 out of 5)