Тематика поеми “Енеїда” І. Котляревського
У поемі Вергілія йдеться про те, як у героїчних походах, морських пригодах з волі богів троянці здобували землі латинян, а Еней – син богині Венери і смертного Анхіса – створив царство, що пізніше стало Римською державою. Такий міф про божественне походження царів був вигідний римським імператорам, бо підкреслював їх право на незмінну родову владу. Боги у поемі Вергілія всесильні і керують долею людства. Котляревський, навпаки, наділив богів та імператорів людськими вадами, такими як: хабарництво, пияцтво, заздрощі та зрадливість і т. ін.
Вергілій:
Горя вів досить зазнав,
Суходолами й морем блукавши,
З волі безсмертних богів
І мстивої серцем Юнони
Лиха він досить зазнав у бою,
Доки місто поставив.
І. Котляревський:
Но зла Юнона,
Розкудкудакалась, як квочка,
Енея не любила – страх;
Давно уже вона хотіла,
Його щоб душка полетіла
К чортам, і щоб і дух не пах.
Дідона Вергілія-богиня “краси неземної”, повелителька і справедлива суддя, у Котляревського вона – лише приваблива вдова, і зустріч її з троянцями, які “обідрались”, “охляли, ніби в дощ щеня”, відбувається не за всіма правилами дипломатії з обміном подарунками і бенкетом, а просто на березі, де Еней поводиться з нею, як парубок з дівкою: “Поцілувались гарно всмак; за рученьки біленькі взявшись, балакали то так, то сяк”.
“Енеїда” Котляревського мала велике громадське значення, а гумор та сатира у творі були соціально спрямованими. Поет на основі античної поеми відтворив соціальну дійсність ХУЛІ століття. Третя частина поеми, у якій зображене пекло і рай, подає загальну картину суспільства. У пеклі поет зображує панівний клас: жорстоких панів, здирників, чиновників, нечесних суддів та церковних служителів:
Тут всякії були цехмістри,
І ратмани, і бургомістри,
Судді, підсудки, писарі…
Перелік тих, хто очікував на свою чергу до пекла, доповнюється десятниками, соцькими, стряпчими, секретарями та повіреними – “начальниками, п’явками людськими”, яких автор називає проклятими. З позицій народу І. Котляревський показує, яку відплату мають отримати грішники, і за що:
Панів за те там мордували
І жарили зо всіх боків,
Що людям льготи не давали
І ставили їх за скотів.
У раю І. Котляревський показує представників трудового народу, які були пригноблені за життя:
Не ті се, що в цвітних жупанах…
Не ті се, що кричать і паки,
Не ті, що в золотих шапках.
***
…бідні, яищі, навіжені,
Що дурнями зачисляли їх…
Се вдови бідні, безпомощві,
Яким приюту не було…
Праведних панів у раю було зовсім мало, бо “трохи сього дива, Не квапляться на се вони!”.
Отже, в “Енеїді” не тільки показана правда про нелюдську сутність кріпацтва, але й висловлена надія на вищу справедливість: місце трудового народу у раю, а їх гнобителів – у пеклі. У четвертій частині поеми поет розкрив соціальні протиріччя, показав класову нерівність. З великим сумом Котляревський говорить про вільних колись козаків, які тепер змушені “волом… в плузі проходжати”.
Проте автор йе втрачав надії на те, що колись буде встановлена справедливість, і у суспільстві буде панувати рівноправ’я, а люди почнуть жити за законами християнської маралі:
Ченці, попи і крутопопи
Мирян щоб звали научать;
Щоб не ганялись за гривнями,
Щоб не возились а попадями,
Та знали церкву щоб одну;
Ксьондзи до баб щоб не іржали…
Змальовуючи життя царів і властителів, поет показує, що суттєвої різниці в способі їх існування немає – воно є однаково паразитичним і безцільним, проходить у розвагах, любовних пригодах та пияцтві. А уподобання – чи то переодягання і гуляння, як у Дідо-ни, чи то дріб’язкові сварки, бійки та інтриги, як у Адеста Та Еван-дера, чи то обмін “песиків, сучок, лошаків”, як у Авентія, – однаково низькі та ганебні.
У викритті царів і можновладців Котляревський заходить так далеко, що алегорично навіть Катерину II зображує у поемі:
Живе на острові цариця
Цірцея, люта чарівниця
І дуже злая до людей.
1783 року Катерина II указом ствердила кріпацтво. Поета хвилює майбутнє народу та тяжка доля кріпаків:
Пропали всі ми з головами,
Прощаймось а тілом і душами,
Останній наш народ пропав;
Пропали! Як Сірко в базарі,
Готовте шиї од ярма!
Описуючи життя богів, Іван Котляревський особливу увагу приділяє наголосові на хабарництві. За характером роботи поет добре знав чиновницьку систему, і Олімп дуже нагадує якусь державну установу на зразок канцелярії, з типовим для неї чиношануванням, недовірою та хабарництвом. За хабар Вол влаштовує бурю на морі, за хабар Нептун-“дряпічка” її втихомирює, хабарі бере навіть мати богів Цібелла. Слова Сівілли свідчать про глибокий сум автора про нехтування християнською мораллю:
У нас хоть трохи хто тямущий,
Уміє жить по правді сущій, –
То той, хоть з батька, та здере.
Не оминув своєю увагою ловт і представників офіцерства, бундючних і пихатих, жорстоких у ставленні до солдат. Яскравим представником цього прошарку суспільства у поемі є князьок Турн.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)