ТЕМА ЗБЕРЕЖЕННЯ РІДНОЇ МОВИ У ТВОРЧОСТІ М. РИЛЬСЬКОГО
Рідний, рідна, рідне – корінь народу й роду. Рідна матуся і рідний тато, рідна земля і рідна Україна, рідна мова. Поки живе мова – доти живе й народ. Але чому так трапляється. Що діти відрікаються від рідної мови? Чому забувають те, що набуто віками?
Це болюче питання завжди хвилювало кращих майстрів українського слова : Лесю Українку, Тараса Шевченка. Більшість своїх поезій присвятив рідній мові й Максим Рильський. Він порушував проблему трагічного минулого української мови у вірші “Рідна мова”: Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги
Топтали під шалений крик,
В’язнили, кидали за грати.
Але заборонити слово не може жоден сатрап, поки є люди, що закликають берегти рідну мову : “Як паросль виноградної лози.
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде…”
Автор заповідає майбутнім поколінням берегти рідне слово. У цьому виявляється відданість письменника своєму народові, мові, Україні.
В останні роки набуло поширення словосплолучення “екологія душі”. Воно означає відчуженість від рідної мови, історії, культури взагалі, що призводить насамкінець
Відповідь на це запитання може бути одна : повернути святість словам : мати, мова, Батьківщина, земля. Викоренити паростки байдужості піклування про прийдешність. І допоможе нам у цьому рідна мова, яка є духовним багатством української нації.
Максим Рильський як раз і закликає нас бути уважними до рідної мови у своїх поетичних творах. Блискучий знавець її скарбів, він радить вчитися у народу. бо в нього кожне слово – то перлина, то праця. То натхнення, то людина. Він наголошує на потребі домагатися високої мовної культури, частіше “заглядати у словник”, повертаючи святість одвічним цінностям. Тільки так збережемо душі й розум від спустошення. Бо немає народу. байдужого до рідної мови.
Мотиви звеличення рідного українського слова звучать у творах найвидатніших синів України. Поетичне слово завжди закликало народ берегти мову, бо, як писав С. Воробкевич у вірші “Мово рідна”, хто забуде рідне слово, “той у грудях не серденько, тільки камінь має”.
У кріпацькій поневоленій Україні лунало застереження Тараса Шевченка :
Хто матір забуває,
Того Бог карає,
Чужі люди цураються,
В хату не пускають;
Свої діти – мов чужії…
З найдорожчою перлиною порівнює рідну мову В. Самійленко в однойменному вірші :
Але єсть одна перлина,
Що з усіх найкраща в світі.
Купувать її не можна
Або нею торгувати…
У мові відзеркалена нелегка історія народу, тому поет ототожнює її зі “сльозою святою”,
Що “за нещасний люд пролита”. Думки й почуття людини закарбовано в рідному слові. Тому його треба берегти й цінувати, “як паросль виноградної лози”.
Багато українських письменників й поетів звеличували багатство, милозвучність, красу рідної мови, бо мова – це найбільший скарб, який подарував нам народ.
Петров Олександр