ТЕМА ЗБЕРЕЖЕННЯ РІДНОЇ МОВИ У ТВОРЧОСТІ М. РИЛЬСЬКОГО

Рідний, рідна, рідне – корінь народу й роду. Рідна матуся і рідний тато, рідна земля і рідна Україна, рідна мова. Поки живе мова – доти живе й народ. Але чому так трапляється. Що діти відрікаються від рідної мови? Чому забувають те, що набуто віками?

Це болюче питання завжди хвилювало кращих майстрів українського слова : Лесю Українку, Тараса Шевченка. Більшість своїх поезій присвятив рідній мові й Максим Рильський. Він порушував проблему трагічного минулого української мови у вірші “Рідна мова”: Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги

поламати,

Топтали під шалений крик,

В’язнили, кидали за грати.

Але заборонити слово не може жоден сатрап, поки є люди, що закликають берегти рідну мову : “Як паросль виноградної лози.

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде…”

Автор заповідає майбутнім поколінням берегти рідне слово. У цьому виявляється відданість письменника своєму народові, мові, Україні.

В останні роки набуло поширення словосплолучення “екологія душі”. Воно означає відчуженість від рідної мови, історії, культури взагалі, що призводить насамкінець

до деградації душі. Як же зберегти молоді серця від зчерствілості, розум від спустошення?

Відповідь на це запитання може бути одна : повернути святість словам : мати, мова, Батьківщина, земля. Викоренити паростки байдужості піклування про прийдешність. І допоможе нам у цьому рідна мова, яка є духовним багатством української нації.

Максим Рильський як раз і закликає нас бути уважними до рідної мови у своїх поетичних творах. Блискучий знавець її скарбів, він радить вчитися у народу. бо в нього кожне слово – то перлина, то праця. То натхнення, то людина. Він наголошує на потребі домагатися високої мовної культури, частіше “заглядати у словник”, повертаючи святість одвічним цінностям. Тільки так збережемо душі й розум від спустошення. Бо немає народу. байдужого до рідної мови.

Мотиви звеличення рідного українського слова звучать у творах найвидатніших синів України. Поетичне слово завжди закликало народ берегти мову, бо, як писав С. Воробкевич у вірші “Мово рідна”, хто забуде рідне слово, “той у грудях не серденько, тільки камінь має”.

У кріпацькій поневоленій Україні лунало застереження Тараса Шевченка :

Хто матір забуває,

Того Бог карає,

Чужі люди цураються,

В хату не пускають;

Свої діти – мов чужії…

З найдорожчою перлиною порівнює рідну мову В. Самійленко в однойменному вірші :

Але єсть одна перлина,

Що з усіх найкраща в світі.

Купувать її не можна

Або нею торгувати…

У мові відзеркалена нелегка історія народу, тому поет ототожнює її зі “сльозою святою”,

Що “за нещасний люд пролита”. Думки й почуття людини закарбовано в рідному слові. Тому його треба берегти й цінувати, “як паросль виноградної лози”.

Багато українських письменників й поетів звеличували багатство, милозвучність, красу рідної мови, бо мова – це найбільший скарб, який подарував нам народ.

Петров Олександр


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

ТЕМА ЗБЕРЕЖЕННЯ РІДНОЇ МОВИ У ТВОРЧОСТІ М. РИЛЬСЬКОГО