Тема вірності Батьківщині в поемі Миколи Вороного “Євшан-зілля”

“Євшан-зілля” – це поетична інтерпретація легенди про юного половця, якого взяв у полон Володимир Мономах. Життя хлопчика в чужині булоирозкішним: він ні в чому не знав відмови, жив у достатку. Усе було б гаразд, але на Батьківщині половця залишився батько, що дуже тужив за сином і хотів повернути рідну дитину, бо батьківська любов найсильніша в світі. І от гудець іде до Києва за юним паном. Усі спроби були марними – половець став русичем. Ні колискові, ні звитяжні пісні, ні батькові страждання не зачепили жодної душевної струнки, але

сталося диво: почувши запах євшан-зілля, хлопець мов прокинувся від довгого сну. Із запахами в людини пов’язані найгостріші спогади. Ось і дух привільного, широкого, безкрайого степу повернув юнака в дитинство, коли він був ще зовсім маленьким, бігав по ньому, а євшан-зілля наповнювало цей степ терпким, солодким, духмяним ароматом свободи. І душа перевернулася… гаряча половецька кров зажадала свободи, волі, свого власного дому, свого степу, батьківщини, просторів, життєдайної волі, що манить, несе, п’янить, дарує щастя.
Микола Вороний хотів сказати, що обов’язок кожної людини – це любов до своєї
країни, свого отчого дому, своєї батьківщини. Ось і половецький юнак обрав рідний край, ніякі подарунки, ніяке розкішне життя не замінить рідного краю. Йому ми можемо пробачити, він був захоплений у полон, а що сказати про людей, які кидають рідну землю, шукають кращого, простішого життя, не дуже переймаючись долею своєї землі, продають її за “13 сребреників Юди”.
Автор ставить запитання: де взяти євшану для України? Зілля не допоможе, треба людей, які люблять Україну понад усе, не важливо, яка вона є, – багата чи бідна, привітна чи ворожа, прекрасна чи потворна, добра чи гнівна – це не суттєво; головне – зміст, а не форма, внутрішній стан. Діяти, а не говорити. Слова – вони пусті, позбавлені смислу, якщо не підкріплені ділом. Де взяти дійсно дійову людину, людину-патріота, для якої горе власної землі болить, як своє власне? Людину, яка вдихнула б запах степового с вшану і захотіла перетворити свою землю на степ, але не пустку, а широкий, безкраїй, вільний, від споглядання якого хочеться орлом полетіти до синього неба і з височини споглядати свою землю іі радіти квітучому краю. Душа співатиме від волі, свободи і не залежатиме від якихось незрозумілих химер, яких ми самі навигадували і говоримо, що це перешкоди, які в усьому винні. Але винна людина, що нічого не хоче зробити для себе, не те що для своєї країни. І доводиться летіти однокрилим пораненим чорним круком над випаленим, оголеним, розораним, спаплюженим степом…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Тема вірності Батьківщині в поемі Миколи Вороного “Євшан-зілля”