Тема війни в ліриці О. Т. Твардовського
Почуття Зобов‘Язання Живих Перед полеглими, неможливості забуття всього що було – основні мотиви військової лірики О. Твардовського. “Я живий, я прийшов з війни живий і здоровий. Але скільки я недораховуюся… скільки людей встигли мене прочитати й, може бути, полюбити, а їх немає в живих. Це була частина мене”, – писав поет.
“Я вбитий під Ржевом” – вірш, написаний від першої особи. Ця форма здалася Твардовському найбільш відповідній ідеї вірша – єдності живих і полеглих. Загиблий солдат бачить себе лише “часткою
Він був від плеча до плеча нагороджений, Але є чи така нагорода, що вислужив, виходив, вистраждав він? Мабуть, що немає. І не треба!
Простий факт, переданий поетові старим Знайомим про бої на вулицях Полтави, послужив Твардовському матеріалом для створення маленької новели “Оповідання танкіста”. Поет не просто переказав
Вірш “Я знаю, ніякої моєї провини… ” – лаконічне й пронизливе. Воно побудовано як ліричний монолог, де настрій коливається між двома почуттями: з одного боку, автор переконує себе у своїй повній невинності перед полеглими на полях Великої Вітчизняної війни, з іншої же – в останньому рядку пробивається те покаянне відчуття своєї провини, що властиво всім совісним людям. Троєкратний повтор частки “все-таки”, що виражає сумнів, виводить на поверхню далеко сховане почуття не затихаючого згодом болю. “Я” – живий а “інші” – мертві – от основний конфлікт вірша, так і не дозволений у фіналі. Три крапки означає ще й те, що внутрішній монолог не припинений, що ще не раз ліричний герой буде сам із собою вести цю болісну розмову. Вірш відрізняє лексична простота, відсутність яких-небудь образотворчих ефектів.
Поема “Василь Теркін” у жанровому відношенні – вільне оповідання – хроніка (“Книга про бійця, без початку, без кінця…”), що охоплює всю історію війни – від трагічного відступу до Перемоги. Глави поеми пов’язані з різними подіями війни: “На привалі”, “Перед боєм”, “Переправа”, “Гармонь”, “У настанні”, “На Дніпрі”. В основі поеми – образ головного героя – рядового Василя Теркіна. Реального прототипу в нього немає. Це збірний образ, що з’єднує в собі типові риси духовного вигляду й характеру звичайного російського солдата.
Теркін – хто ж він такий? Скажемо відверто: Просто хлопець сам собою. Він звичайний.
Втім, хлопець хоч куди, хлопець у цьому роді в кожній роті є завжди, так до у кожному взводі. Образ Теркіна має фольклорних Корінь, це “богатир, сажень у плечах”, “веселун”, “людина колишня”. За ілюзією простацтва, балясів, бешкетництва ховаються моральна чуйність і почуття боргу сина перед Батьківщиною, здатність без фрази й пози зробити подвиг у будь-який момент. Подвиг солдата на війні показані Твардовським як щоденна й тяжка ратна праця й бій, і перехід на нові позиції, і нічліг в окопі або прямо на землі, “заслонюючись від смерті чорною тільки власною спиною…”. А герой, що робить цей подвиг, – звичайний, простий солдат: Людина простої закваски, що в бої не далека побоювання… та серйозний, та потішний, …він іде – святий і грішний…
В образі Теркіна Твардовський зображує кращі риси російського характеру – сміливість, завзятість, спритність, оптимізм і величезну відданість своїй рідній землі. Саме в захисті Батьківщини, життя на землі полягає справедливість народної Вітчизняної війни: “Бій іде святий і правий, смертний бій не заради слави – заради життя на землі”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)