Тема особистості в ліриці М. Ю. Лєрмонтова

Зміст, добутий з дна найглибшої і наймогутніиюї натури, велетенський змах, демонський зліт, із небом горда ворожнеча! В. Г. Бєлінський. Ось уже в який раз, але завжди з хвилюванням, трепетом відкриваю томик віршів Лєрмонтова. На першій сторінці портрет поета. Більше усього в ньому уражають очі, глибокі, розумні, що проникають у душу, очі, які справляли незабутнє враження на сучасників. Знову і знову перечитую улюблені вірші, вони звучать у мені, начебто я чую низький, приємний голос Лєрмонтова, що читає про полум’яну пристрасть до свободи –

пристрасть, що спопелила душу гордого Мцирі:

Она мечти мои звала
От келий душних и молите
В тот чудний мир тревог и битв,
Где в тучах прячутся скали,
Где люди вольни, как орли.
У ліричному герої підкоряє пристрасність, жадібне бажання дії, активне втручання в життя.

Мне нужно дейстеовать, я каждий день
Бессмертним сделать би желал, как тень
Великого героя, и понять
Я не могу, что значит отдихать.
Рівний, спокійний плин життя не для нього, його заколотний дух “просить бурі, начебто в бурях є спочинок”. Читаю тихо вголос, намагаючись передати інтонацією почуття, що хвилювали поета:

?

Й скучно и грустно, и некому руку подать!
Стискається серце від елегійного смутку, мені здається, що я відчуваю те саме, що й ліричний герой, і для мене життя – “пустий і недотепний жарт”. Сумно дивиться поет на своє покоління, гірко йому від того, що “у бездіяльності зістариться воно”, болить душа за “його прийдешнє”, яке “або пусте, або темне”. Це не песимізм; можливо, це настрій “в минуту душевной невзгодн”. Скоріш за все, ці гіркі рядки кличуть до дії, до боротьби, викривають суспільні пороки. Бути поетом, підтверджував Лєрмонтов, це – здійснювати високий громадянський подвиг, звати народ до боротьби за свободу, запалювати бійця заради битви. А якою нечуваною сміливістю треба володіти, щоб прямо назвати непрямих убивць Пушкіна “Свободи, Гения и Славн палачами” і нагадати їм про суд Божий і народний. Майже зримо уявляю собі ліричного героя: сміливого, гордого бунтаря, розчарованого і нескінченно самотнього.

Він страждає, оточений “строкатою юрбою”, навколо нього “суєта”, “блиск” маскараду, йому хочеться вирватися звідси “вільним, вільним птахом”. І раптом мрія відносить його в прекрасний світ, повний яскравих і ніжних фарб. Це світ природи і світ дитинства, де поет почуває себе щасливим. Але щастя це дуже короткочасне – шум людської юрби проганяє мрію, “на свято незвану гостю”. Мотив самотності звучить у багатьох віршах Лєрмонтова: “стоїть самотньо на голій вершині сосна”, “одна и грустна на утесе горючем прекрасная пальма растет”, “самотньо він (стрімчак) стоїть, задумався глибоко!”, “самотній я – немає відради”, “виходжу один я на дорогу”. Звідкіля це відчуття самотності? Адже Лєрмонтов був такий молодий, його оточували друзі. Дослідники вважають, що відчуття самотності йде від ту життєдайних джерел народної культури.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тема особистості в ліриці М. Ю. Лєрмонтова

Categories: Шкільні твори

Links