Тема Великої Вітчизняної війни в сучасній вітчизняній прозі (по добутку одного з письменників)
Великі війни мають початок, але не мають кінця. Вони тривають у пам’яті людей, у книгах, віршах, піснях. Чому письменники знову й знову звертаються до теми виттяни? Причини, на мій погляд, дві. По-перше, люди не повинні забувати жахи війни, розлуку, смерть миллионов. Це був б злочин перед полеглими, преступление перед майбутнім По-друге, ніколи так гостро, як під час війни, не стояла проблема людини.
Як, бачачи навколо смерть і насильство, не зачерствіти, не стати самому жорстоким. Сучасних письменників залучають не военние події, а філософська
Дія відбувається взимку 1942 року у волзьких степях, коли танки генерала Манштейна рвалися на виторг оточеної під Сталінградом трьохсоттисячної армии Паулюса. У центрі роману – події однієї доби, одного бою, але це бій за Сталінград. Читаючи роман, слівале попадаєш під розрив снарядів, танків, гармат ворога, під свинцеву хуртовину його кулеметів, під бомби юнкерсів, немов перебуваєш на вогневій позиції наших артиллеристов і, запалюючись
У цьому бої солдати мігчи перемогти лише за умови, якщо вони, ідучи на смерть, забували про смерть. У романі створені яскраві образи великих военачальников командуючого армією Бессонова, члена Військового Ради Веснина, командира дивізії Деева. Однак у цінтре уваги роману – солдати й командири один артиллерийской батареї, що виявилася прямо на шляху ворожих танків і ціною неймовірної мужності, ціною загибелі багатьох бійців вистояла Центральний герой роману – лейтенант, Микола Кузнєцов, командир роти. Ковалів показаний у процесрє формування, загартування характеру. Спочатку він виглядає надто м’яким, нерішучим, але відразу ця м’якість виявляється не як м’якотілість, а як вища якість командира: його людяність, турбота про солдата.
У роті Кузнєцова людей зігрівало його добре слово, розуміння, особистий приклад, вони вчилися у своєго командира мужності й стійкості. І сказав командир: “Смерті немає, хлопці! Смерть придумали труси! Уперед! “. Це головні слова, які піднімали солдат в атаку й допомагали зберегти стійкість у бої.
Крім Кузнєцова бачимо делікатного й соромливого лейтенанта Давлатяна, що ще не розучився червоніти при брутальному слові, при неповажній розмові про девушках. Це й молоденький казах Косимов, що за кілька мінут до страшної загибелі з любов’ю й тугою говорить про рідну землю. Це юний солдат Сергуненков, що, ідучи на вірну смерть, думає про те, що чолостоліття повинен бути добрий “Гарячий сніг” – глибоко правдива книга.
Письменник розвінчує показний героїзм Дроздовского; черствість Рубіна, малодушність Чибисова, цинізм Нечаєва в ряді випадків він пояснює жорстокими обставинами виттяни. З’ясовується, наприклад, що запеклість Рубіна породжена неприборканою ненавистю до фашистів, погубившишим його дітей. У романі показані не просто солдати, а люди, проверяемие суворими обставинами не тільки на боївитті мужність і військове вміння, але й на людяність, на моральну стійкість. Юрій Бондарев говорив із цього приводу: “Я… хотів підкреслити, що мої герої борются й люблять, люблять і гинуть, не долюбив, не доживши, багато не довідавшись… Вони довідалися саме головне: вони пройшли перевірку на людяність через випробування вогнем “.
У добутках про війну оживає суворий героїчний час. Але звернені вони до наших днів і до майбутнього. Час війни виміряється не тільки днями й ночами, але й людським життям і смертю, болем і кров’ю, любовью й ненавистю. Але саме важке на війні – пройти крізь все це й залишитися людиною.
У військовій прозі сходятся всі хвилюючої людини проблеми: борг і особиста відповідальність за долю Батьківщини, моральний вибір і історична пам’ять
(2 votes, average: 2.50 out of 5)