“Тема кохання та фольклор в поезії Дмитра Павличка”
У темі кохання поет теж наче вбирає в себе ті духовні вияви, які перейшли до нього від попередніх поколінь. Неможливо не помітити, яким сильним струменем б’є в поезії Павличка фольклорна традиція, переосмислена й художньо трансформована, як оживає у строфі вірша “Таємниця твого обличчя” світ пісенних символів.
Зміст цієї символіки розкритий фольклористами. Та фольклорний символ явора використаний поетом для вираження власної поетичної ідеї, творення власного символу.
Біль перейде в тугу, яка стане джерелом естетичного хвилювання,
У даному разі йдеться не так про любов, позбавлену взаємності (вона в психологічному плані найсильніша), як про плинність, проминальність кожного конкретного людського життя. Елемент вічності, незнищенності – у миті, що переносить вогонь життя від покоління до покоління. Звідси – почуття оптимізму,
У коло поширених мотивів поезії вводить нас вірш Дмитра Павличка “Два кольори”. Можна довго говорити про фольклорні витоки символів червоного й чорного кольорів, які втілюють у собі саму сутність людського буття, поєднання радості й туги, а ширше – життя й смерті; можна з’ясовувати, як вплітається мотив вишитої матір’ю сорочки “червоними та чорними нитками” в мотив дороги; можна відшуковувати глибинні впливи світової та української поезії… Та не це визначає чарівну природу вірша, якому судилося стати піснею. Вона в тому, що твір хвилює, зворушує до глибини душі. Поет розповідає про власну життєву дорогу, власне життя, вишите матір’ю на шматку полотна, а ми впізнаємо в усьому цьому свої дороги, радощі й болі. Це, власне, і є найпереконливішим свідченням поетичного таланту, його глибини й сили.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)