Тема інтелігенції й революції (“Дні Турбиних”)
В 1934 році у зв’язку з пятисотим ставшилением п’єси друг М. Булгакова П. С. Попов писав: “Дні Турбиних” – одна з тих речей, які якось вдвигаются у власне життя й стають епохою для самого себе”. Відчуття, виражене Поповим, чи випробували не всі люди, які мали щастя бачити спектакль, шедший у Художньому театрі з 1926 по 1941 рік Провідною темою цього добутку стала доля інтелігенції в обстановці громадянской війни й загального здичавіння. Оточующему хаосу тут протиставлявся упорное прагнення зберегти нормальний побут, “бронзову лампу
Сім’я Турбиних, типичная інтелігентна сім’я військових, де старийший брат – полковник, молодший – юнкер, сестра – замужем за полковником Тальбергом. И всі друзі – військові. Більша квартиру, де є бібліотека, де за вечерею п’ють вино, де грають на роялі, і, подвипив, неструнко співають російський гімн, хоча вже рік як пануючи ні, а в Бога ніхто не вірить. У цей будинок завжди можна прийти.
Тут вимиють і нагодують замерзлого капітана Мишлаевского, що сварить на
Для вісімнадцятирічного Николки, спрагущего битв, старший брат є вищим авторитетом Олексій Турбін, на наш теперешний погляд, дуже молодий: у тридцять років – уже полковник. За його плечима тільки що що закінчилася війна з Німеччиною, а на війні талановиті офіцери висуваються швидко. Він – розумник, що думає командир. Булгакову вдалося в його особі дати узагальненийний образ саме російського офіцера, продолжая лінію толстовських, чеховських, купринских персонажів. Особливо близький Турбин до Рощину з “Ходіння по борошнах”.
Обоє вони – гарні, чесні, розумні люди, болеющие за долю Росії. Вони служили Батьківщині й хочуть їй служити, але приходить такий момент, коли їм здається, що Росія гине, – і тоді нема рації в їхньому існуванні. У п’єсі дві сцени, у яких проявляється характер Олексія Турбіна. Перша – у дружньому колі й близьких, за “кремовими шторами”, які не можуть укрити від воєн і революций.
Турбін говорить про те, що його хвилює; незважаючи на “крамольность” мовлень, він сожулеет, що раніше не міг передбачати, “що таяке Петлюра”. Він говорить, що це “міф”, “туман”. У Росії, на думку Турбіна, два сили: більшовики й колишні царські військові Незабаром прийдуть більшовики, і Турбін схильний думати, що перемога буде за ними.
У другій кульмінаційній сцені Олексій уже действует. Він командує. Турбін розпускає дивуйзион, наказує всім зняти знаки відмінності й негайно розійтися по будинках Олексій говорить гіркі речі: гетьман і його подручние бігли, кинувши армію напризволяще. Тепер уже когось захищати. І Турбін приймає важке рішення: він не хоче більше брати участь в “цьому балагані”, понітравня, що подальше кровопролиття біссмисленно.
У його душі наростають біль і відсподівання. Але командирський дух у ньому сильний “Не сміти! ” – кричить він, коли один з офицеров пропонує йому бігти до Денікіна на Дон.
Турбін розуміє, що там та ж “штабная орава”, що змушує офіцерів битися із власним народом. А коли нарід переможе й “розколе голови” офіцерам, Денікін теж утече за кордон. Турбін не може зіштовхувати однієї російської людини з іншим/Висновок такий: білому руху кінець, народ не з ним, він проти нього.
Але ж як часто в літературі й кіно изображали білогвардійців садистами з болезненной схильністю до лиходійств! Олексій Турбін, зажадавши, щоб усі зняли погони, сам залишається в дивізіоні до кінця. Микола, брат, вірно розуміє, що командир “смерті від ганьби чекає”. І дочекався її – він вигинует під кулями петлюрівців.
Олексій Турбін – трагічний образ, цільний, вольове, сильне, сміливе, гордий чолостоліття, що впав жертвою обману й претактельства тих, за кого він боровся. Лад рухнул і погубив багатьох, хто йому служив Але, гинучи, Турбін зрозумів, що був обманутий, що сила в тих, хто з народом. Булгаков мав більше історичне чуття й вірно розумів розміщення сил.
Довго не могли простити його любові до своїх героїв. В останній дії Мишлаевский кричать: “Більшовики?.. Чудово! Мені набридло зображувати гній в ополонці…
Нехай мобилизуют. По вкрай мері буду знати, що я буду служити в російської армії. Народ не снами. Народ проти нас”.
Грубуватий, гучноголосий, але чесний і прямій, гарний товариш і солдат, капітан Мишлаевский продовжує в літіратуре відомий тип російського військового – від Дениса Давидова до наших днів, але він показаний у новій, небувалій ще війні – цивільної. Він продовжує й закінчує думка старшого Турбіна про загибель білого руху, думка важливу, провідну в п’єсі. У будинку є “пацюк, що біжить із корабля”, – полковник Тальберг.
Він спочатку лякається, бреше про “відрядження” у Берлін, потім про домандировке на Дон, дає лицемірні обещания дружині, за яких треба боягузлива втеча Ми так звикли до назви “Дні Турбиних”, що не замислюємося над тим, чому так названа п’єса. Слово “дні” означає час, ті лічені годинники, у які решалась доля Турбиних, усього укладу життя цієї російської інтелігентної сім’ї. Це був кінець, але не обірване, погублене знищене життя, а перехід до істотаванию в нових, революційних умовах. Такі, як Мишлаевский, будуть добре служити й у Червоній Армії, співак Шервинский знайде вдячну аудиторію, а Николка, напевно, буде вчитися. Фінал п’єси звучит мажорно.
Нам хочеться вірити, що всі прекрасні герої булгаковської п’єси действительно стануть щасливими, що мине їхня доля багатьох інтелігентів страшних тридцятих, сорокових, п’ятидесятих років XX непростого століття
(1 votes, average: 5.00 out of 5)