Тема 27. Юрій Яновський – Література XX ст
IV. Література XX ст.
Тема 27. Юрій Яновський (1902 – 1954)
Юрій Яновський – український письменник, представник неоромантичної течії в літературі.
Автор великої кількості новел, оповідань, поезій, чотирьох романів, семи п’єс, повісті, кіносценаріїв, публіцистичних творів.
Найвідоміші твори: “Вершники”, “Чотири шаблі”, “Майстер корабля”, “Мамутові бивні” тощо.
Особливості творчості:
– романтизм у сприйнятті навколишнього світу, безмежного, загадкового, мінливого;
– відсутність шаблонності
– відхід від народно-просвітницьких традицій, певна прихильність до ідей футуризму, пошук нових шляхів розвитку української літератури^
– висока духовність, пріоритет загальнолюдського, християнського.
“Вершники” (1935)
Жанр: роман у новелах.
Новели: “Подвійне коло”, “Шаланда в морі”, “Лист у вічність”, “Дитинство”, “Чубенко – командир полку”, “Батальйон Шведа” та ін., які в сукупності передають панораму періоду громадянської війни.
Особливості
– роман скомпонований із самостійних розділів – восьми новел;
– відсутність хронологічної послідовності у розгортанні подій;
– використання кінематографічного прийому “напливу”, поетичних рефренів, ліричних відступів;
– має ознаки героїчної пісні, думи, новели (“Вершники” – новаторське продовження традицій народних дум);
– виняткових героїв автор показує у виняткових обставинах;
– поєднання новел головною авторською настановою: показати через внутрішній світ героїв історичну необхідність перетворення земної світобудови;
– головний мотив – розпад людського роду, що почався з революцією;
– викриття більшовицької ідеології, яка пропагує класову боротьбу;
– відтворені ситуації драматизму (братовбивча війна, порушення батькового принципу “Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду”) тощо.
Особливості новели “Подвійне коло”:
– новела має типові риси драматичного твору: єдність місця, часу, дії (усі події відбуваються протягом одного дня в степу під Компаніївкою);
– фрагменти громадянської війни підкреслені тим, що по різні боки барикад стоять рідні брати (Оверко Половець – петлюрівець, Андрій – денікінець, Опанас, Сашко – махновці, Іван – більшовик) – різні ідеології;
– умовна присутність батьків (на 1-му плані – битви братів, на задньому – те, що про це думають батьки);
– велика увага приділена погоді, яка реагує на злочини (автор натякає: Бог гнівається за кровопролиття, порушення моральних законів);
– автор не зосереджує уваги на ході баталій: Яновського цікавить результат битви і словесна дуель між братами тощо.
Роман у новелах – складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи; складається з окремих новел, об’єднаних спільним задумом. |
Стислий переказ новели “Подвійне коло”
У першій новелі “Подвійне коло” розкрито складне життя роду Половців, які жорстоко і непримиренно роз’єднані подіями громадянської війни. У кривавому бою сходяться брати.
“Був серпень 1919 р. Загоном добровольчої армії генерала Антона Денікіна командував Половець Андрій. Купу кінного козацтва головного отамана Симона Петлюри вів Половець Оверко”. Так сталося, що в цьому бою перемогу одержав Оверко. Поранений Андрій опинився в полоні у брата. Чи ворухнеться у серцях братів щось живе?
Здається, так. Ось Оверко питає в Андрія, що йому згадується. У них спільне життя, спільні спогади, спільні батьки… Хіба цього замало? Андрій нагадує Оверкові батькові слова: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”. Чи зглянувся брат на брата? Ні. З погордою відповів брат братові: “Рід – це основа, а найперше – держава, а коли ти на державу важиш, тоді хай рід плаче, тоді брат брата зарубає, он як!” “Нічого, – втішається Оверко, – рід переведеться, держава стоятиме”. І вбиває брата, не слухаючи ані його благань, ані його проклять. А в степу, десь далеко, біля моря стоїть їхній батько і з теплотою згадує синів. Не знає він, що десь серед простору вже лежить неживий син Андрій, а в смертельному двобої зійшлися інші його сини – Оверко та Сашко з Панасом. Махновець Панас зупиняє чотирнадцятирічного Сашка, що хотів був добити пораненого Оверка. То, може, цього разу вбивства не станеться? Оверко нагадує братам слова батька про згоду. Але і в Панаса свої міркування: “…рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несем на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?” “Проклинаю тебе”, – гукнув Оверко, повторюючи слова недавно вбитого ним брата Андрія. Не зглянувся Панас. Єдине, на що спромігся, – обом братам яму викопав. “По обличчю Панаса Половця бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили, у всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ на вгавав”. То, здавалося, сама природа, сам Бог плакав над тією гіркою могилою, бо не було справжніх сліз у людей. Аж тут де не взявся загін інтернаціонального полку на чолі з Іваном Половцем. І ролі помінялися знов. Знову перед Іваном стоять полонені брати Панас та Сашко, а Іван їм промовляє, що “скрізь по степах судяться зараз дві правди: правда багатих і правда бідних”. Він виголошує славу радянській владі і Червоній армії, він вважає, що правда тільки на його боці. “Панас не чекав собі милості, він бачив, як загинули його вояки, що їх він збирав як зерно до зерна, а інші з них стали не його. У нього промайнуло в голові дитинство і дитячі роки на шаланді, і нічні влови, і запах материної одежі, неосяжний простір моря”. Згадав тоді Панас батькові слова про згоду, та пізно й марно. Сильніша виявилась “правда” Івана. “От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас, і Карл Маркс”. Панас проклинає брата і, вихопивши браунінга з-під френча, пускає собі в рот кулю. Так Іван Половець втратив трьох братів. “Одного роду, – сказав Герт, – та не одного з тобою класу”. Такий категоричний підсумок ніби обрубує усякі роздуми над подіями. А замислитися є над чим. Ю. Яновський емоційно переконливо зображує трагічну суть громадянської війни – розпад родини, розпад нормальних людських стосунків між тими, хто є народом, родиною. Чого варта будь-яка “правда”, якщо в основі її лежить право на вбивство заради ідей – ось у чому гуманістична ідея цієї новели. Ціна великих соціалістичних перемог – чи не завелика для нашого народу, для нації?
Стислий переказ новели “Шаланда в морі”
Віє степом вітер-трамонтан. Насувався шторм. А на березі стояла стара Половчиха. Вона вирядила у море свого чоловіка Мусія і тепер виглядала його, а серце її калатало так, що ладне було вискочити з грудей. Море зажерливо ревло, схопивши її чоловіка, і вона подумки благала: “Ой, подми, вітре-трамонтане, оджени в море негоду та оджени й тумани, а я стоятиму тут самотня до краю, і хоч би з мене дерево стало, то я б усіма вітами над морем махала й листям би шуміла”.
Здавалось, цілі віки минули, віки чекання, поки з’явилася шаланда в морі, що ледве виднілася серед хвиль. Часом вона надовго ховалася за водяними горбами, потім з’являлася і знову впірнала, мов у безодню. Шаланда боролася з морем. У ній був Мусій Половець з якимсь чоловіком. Вони з усіх сил добивалися до берега, па якому зібралася вся артіль, з селища прибігли діти. Вони переживали, та нічим не могли допомогти у таку негоду. І от нарешті шаланда наблизилася, і Половчиха побачила, як зламалося весло, як шаланду перекинуло хвилею і на поверхні показалася лише одна голова. Шаланда блукала догори кілем, а хтось^ плив наввимашки до берега крижаним морем. Йому на допомогу кинулися рибалки. І от на берег нарешті вилізли стомлені люди і серед них – чуло людина, що була на шаланді разом із Мусієм. Половчиха впізнала Чубенка. “Товариші, – сказав Чубенко через силу, – я плачу за героєм революції, що визволив мене з французької плавучої тюрми”. І всі пішли від моря. Лише стара Половчиха залишилася стояти на березі. Душа її скам’яніла. Там загинув її чоловік. Думки її поринули в ті далекі щасливі роки, коли вони побралися, коли народилися їхні сини. Кожен із них був їй рідним і згадувався чимось своїм. Давно нічого про них не чула Половчиха. “Тільки Іван працює на заводі і робить революцію…”
Самотньо стояла жінка наодинці зі своїми думами. Та ось їй здалося, що шаланда ніби наблизилась до берега. Жінка подумала, що треба б почекати, може, шаланду приб’є до берега, то треба витягти її. Без неї риби не наловиш. Вона спустилася до моря, по коліна зайшла у воду і тільки тоді побачила за шаландою якесь чорне лахміття. “Ну що ж, – подумала вона, – буде хоч над чим потужити”. Не кожній дружині рибалки випадало таке. Гинули чоловіки в морі. Та нараз вона почула стомлений голос її чоловіка…
Мусій розповів їй, як хотів врятувати шаланду, тому й сховався під кілем, щоб Чубепко сам плив до берега. А той усе пірнав та гукав, а потім і справді поплив до берега. Вони удвох з дружиною витягли під крижаним вітром шаланду, як робили усе життя – удвох. Берег був порожній. “І подружжя Половців пішло до домівки. Вони йшли, преніжно обнявшись, їм у вічі дмухав трамонтан, позаду калатало море, вони йшли впевнено і дружно, як ходили ціле життя”.
Тест № 18
1. Період в літературі 20-х років XX ст. прийнято вважати:
А “Українським Відродженням”;
Б “Розстріляним Відродженням”;
В “Апологетами писаризму”;
Г добою Руїни.
2. Укажіть поняття за його визначенням: філософсько-естетична й художня система, що склалася на межі XIX – XX ст. і об’єднала новітні напрями й течії, яким притаманна більша увага до внутрішнього світу людини і більша творча свобода у його розкритті.
А Соцреалізм;
Б лібералізм;
В модернізм;
Г сюрреалізм.
3. Яку ідейну позицію обстоював М. Хвильовий у літературній дискусії 1925 – 1928 рр.?
А Засади класичної літератури;
Б орієнтацію на просвітянство і масовість;
В догми соціалістичного реалізму;
Г концепцію повноцінної національної літератури.
4. Яку присвяту має новела “Я (Романтика)” ?
А “Моїй матері”;
Б “Усім загиблим від рук чорного трибуналу”;
В “Цвітові яблуні”;
Г “Кононівським полям”.
5. Про якого персонажа новели “Я (Романтика)” йдеться в наведеному фрагменті твору: “…нервово переходите із місця на місце і все поривається сказати, що так не чесно, що так комунари не роблять. Ах, який він чудний…”?
А Доктора Тагабата;
Б дегенерата;
В оповідача;
Г Андрюшу.
8. Що символізує годинник в кабінеті “чорного трибуналу комуни”?
А Плин революції;
Б Божу пересторогу – життя короткотривале;
В садистські дії “чекістів”, що відбуваються погодинно;
Г відлік днів життя матері головного персонажа;
Д страшні часи громадянської війни.
7. Укажіть персонажа роману “Вершники”, в уста якого Яновський вклав такі слова: “Рід розпадається, а клас стоїть”.
А Мусій Половець;
Б Андрій Половець;
В Іван Половець;
Г Оверко Половець;
Д Панас Половець.
8. Кому з персонажів твору “Вершники” належать слова: “Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду”?
А Оверку;
Б Андрію;
В Панасу;
Г Івану;
Д Мусію.
9. Хто виходить переможцем у боротьбі (за новелою “Подвійне коло” з роману “Вершники”)?
А Панас;
Б Оверко;
В Андрій;
Г Іван;
Д Сашко.
10. Що лежить в основі “правди громадянської війни” (за новелою “Подвійне коло”)?
А Право на вбивство заради ідей;
Б братні стосунки між родичами;
В убивство заради багатства;
Г ідейна узгодженість на прикладі однієї родини; ,
Д відходження від політичних ідей заради збереження “згоди” між братами.
11. Установіть відповідність між цитатною характеристикою і героєм літературного твору М. Хвильового “Я (Романтика)”.
1 “…Із широким лобом і білою лисиною, з холодним розумом і з каменем замість серця”
2 “…Втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків”
3 “Я – чекіст, але я і людина”
4 “…Мені він завжди нагадував каторжника…”
А мати;
Б дегенерат;
В доктор Тагабат;
Г (головний герой);
Д Андрюша.
12. Установіть відповідність між цитатами та персонажем новели “Шаланда в морі”.
1 “…вдався у дядька Сидора, таке ж ледащо й не знати що”
2 “…привозив матері контрабандні хустки й серги, шовк і коньяк”
3 “артист і грав з греками у “Просвіті””
4 “…працює на заводі і робить революцію”
А Оверко
Б Іван
В Андрій
Г Панас
Д Мусій
(1 votes, average: 5.00 out of 5)