Театри Іспанії в 1844 році
Щоб дати найбільш точне поняття o стані мадридських театрів за перший час після регентства Эспартеро, ми приводимо тут витримку із записок Ксавье Дюрьэ, одного з тих деяких французів, які довго жили в Іспанії й, отже, можуть говорити o їй з повним знанням справи. Записки ці містилися в журналі Bevue des Deux-Mondes за 1844 р., і от що повідомляється в них, між іншим:
“Мадридські театри існують зовсім при інших умовах, чим англійські, або французькі. У дні перших подань ви не побачите y під’їздів de la Cruz і del Principe тієї різнохарактерної юрби людей всіх віків,
“За винятком Circo, де танцюють наші балети й співають наші опери, всі інші мадридські театри тісні, темні,
“Після смерті Фердинанда VII, незалежні кортеси порахували принизливим для своєї державної влади засідати в тих самих залах королівського палацу, де збиралися за старих часів з волі необмежених монархів; вони неодмінно хотіли мати інше приміщення й, чекаючи закінчення будівлі нового грандіозного будинку Палат. Ми розуміємо тут той розкішний палац, що коштує тепер на з’єднанні двох вулиць San Geronimo і Prado, звернений своїм фасадом до тієї площі, де споруджена статуя на честь дона Мигуэля де Сервантес безцеремонно привласнили собі на час залу театру. От чому й величні трагедії, і слізні драми, і побутові комедії дотепер ще граються на таких тісних, погано cколоченних підмостках, якими не удовольствовались би самі останні з наших водевільних труп
“У дні перших подань всі місця зверху до низу бувають, зайняті глядачами. Повна приємного очікування, юрба тримає себе чинно, нічим не порушуючи безмовності, але вона вже заздалегідь вирішила, що не потерпить, ні однієї хвилини зволікання, з – за який би, те, не було несправності театральної адміністрації. За чверть години до певного початку спектаклю відбувається шумне пересування публіки, що розміщається; потім всі очі спрямовуються на завісу, і тиша встановлюється знову, цього разу така глибока, що при сильному вітрі, можна виразно розчути плесканье хвиль Мансанареса. Але іноді завіса залишається нерухомим долее, чим це покладено, і старий комічний поет дон Леандро Моратин, зображений на ньому між Кальдероном і Тирсо де Молина, все продовжує дивитися на незадоволених глядачів зі своєю глузливою посмішкою. Тоді по залі лунає тисячеустий лемент нетерплячий, гнівний, проникаючий у саму далеку закулісну глибину, і викликає до відповіді блідого, розгубленого директора. Та й не можна не зніяковіти перед такою грозою: усе від великосвітських франтів до чорноробів (manolos), старі й молоді однаково наведені в обурення; жінки й ті підхопилися зі своїх місць і, подавшись уперед, з відкритою головою, із блискаючим поглядом, грізно коштують, опираючись на борти балконів і лож. Ви почуєте тоді, як із цих прекрасних вуст вириваються ті граціозного роздратування, чисто кастильские вигуку, який усяка уродженка Мадрида, як би високо вона не стояла на суспільних сходах, виражає своє невдоволення або досаду
“Коли, за допомогою благаючих жестів, нещасний директор доможеться нарешті, щоб його вислухали; він заїкаючись просить почекати ще кілька хвилин заради якої не будь знаменитості. І що ж, на диво своєму, ви часто бачите, що публіка миттєво заспокоюється й затихає. От при такий^-те випадках усього краще визначається ступінь значення й популярності того або іншого артиста: якщо чому не будь сповільнить виходом улюблена співачка, або танцівниця, її терпляче чекають півгодини й більше, але до драматичних акторок ставляться далеко не так прихильно, отут виключення допускаються хіба тільки для таких світил, як Матильда Диес і Теодора Ламадрид. Іноді, щоб стримати нетерпіння публіки, їй обіцяють розкішні костюми, небачені декорації; але це вуж розпачливий засіб, тому що палка південна уява миттєво може уявити собі такі чудеса, перед якими померкне всяка дійсність, хоча б в обіцяних костюмах сіяли всі діаманти кастильских корон, a декорації рівнялися пишнотою з тією чарівною панорамою, що розгортається у всю неоглядну ширину з вершин Гибралтару, простираючись через синє море до гірських ланцюгів Атласу”.