Театр, у якому своє призначення людин вибирає сам
Люди – основа миру, як актори є основа будь-якого театру. Вони – реальне втілення нереальних ідей, що приходять до тих деяким зайдиголовам, що пишуть сценарії й втілюють їх на сцені. Однак будь-який, навіть самий геніальний сценарій не може від, критися миру, і жоден актор не покаже себе в ролі, якщо не буде режисера.
Від режисера залежить доля спектаклю, його успішність або провал. Адже глядачеві потрібно видовище, і глядач равнодушно ставиться до тому, яких праць варто показати це видовище. Режисер повинен вірити в ту ідею, що висунута
Режисер повинен усвідомлювати ту відповідальність, що лежить на ньому за поставлене їм дійство. Адже те, що він створить, побачить не одна людина, і в цьому утворі повинне почерпнуться людиною тільки добро, тільки людинолюбство, тільки віра. А інакше режисер стане воспевателем царства тьми, що і так поглинуло свідомість і життя глядача. Це не важко буде стати одним з тих, хто призиває вбити, але теперішня від цього заслуга в тім, щоб стати променем добра в царстві тьми. Це – складно,
Будь-який сценарій, будь-який добуток, навіть сам звичне й традиційне, може зазвучати зовсім інакше, зовсім ново від того бачення, що припускає в режисері. І навіть саме жорстоке може відкритися миру по-іншому, викликаючи страждання. Це – пряма залежність від гуманності режисера.
Успіх театру залежить від бажання глядача туди йти. Самобутність людства в прагненні, будучи підданим впливу злих сил, до добра, до світла. А якщо в цьому театрі буде багато світла, багато сонця, люди будуть приходити, і в цьому буде заслуга в першу чергу режисера,
Навколо людей занадто багато тьми – це трагедія життя. Із цим уже свиклись, із цим дозволяють собі жити. Це страшно, але це – факт життя. Дуже важко, бачачи навколо себе таке, залишатися таким, яким повинен бути людина, що приносить у цей мир світло, що творить Красу.
Знаючи пристрасть людей до видовищ, режисер повинен показувати тільки результат того, до чого повинні прагнути люди: до досконалості, красі, естетичності й гуманності.
Свідомість цього повинне прийти через пізнання. Багато чого треба осмислити: теорію естетики й гуманності, щоб прийняти практичний прояв злих ідей, щоб відмести від своєї свідомості. І ще потрібно бажання прийняти те, що ближче за духом. А вибір цей не завжди, на жаль, правильний. Від цього в театрі життя гостра недостача світла – режисери найчастіше вибирають шлях, прокладений мисливцями до легкої наживи, які не гребують нічим, щоб догодити своє марнославство. Прагнення до ідеалу породжує натхнення. Натхненна людина прекрасна. Але для натхнення потрібна їжа, який знову ж у театрі бракує. І режисер повинен шукати шляхи, по яких ідуть музи, іде натхнення. І, знайшовши цей шлях, твердо встати на нього.
Еся життя – це пошук. Для режисера пошук цей у пізнанні себе, у пізнанні миру. Результат – сповідь, що втілюють актори на сцені, лемент душі, що ніхто майже не бачить. Та й потрібно чи режисерові боготворіння? Здається, немає. Теперішній режисер віддає все, що в нього є, нічого не вимагаючи замість, – свого роду абсолютний егоїзм. Він віддає душу, показуючи її збагнення на певних етапах життєвого процесу, різними втіленнями.
До абсолютного не можна прийти, осягнувши лише філософські навчання. Це повинне бути зрозуміле й прийнято через проходження шляху творчого процесу, що сугубо індивідуальний, навіть інтимний. Це – привілей творчої особистості. Життя вічного пошуку – вибір одиниць, що прирікають себе на нерозуміння з боку навколишніх і від цього на духовну самітність. Щирий творець приймає це життя як єдино прийнятну форму буття.
Самітність – доля великих, однак бути самотнім боляче. Важко, бачачи нерозуміння, залишатися вірним своїй ідеї. Але й через цей біль теперішній творець повинен переступити.
Іти через усе до досконалості й дарувати досконалість миру – от суть життя теперішнього режисера. Роль режисера сама важка з усіх у театрі життя. Сама складна, однак сама судьбоносная. Я б дуже хотіла мати таку долю, однак залежить це, звичайно, не від мене. Так що однозначно сказати про свою роль у театрі я не можу, та й поки не маю на це морального права: людина повинен досягти певних рівнів, щоб заявляти про свою роль.
Однозначно можу сказати лише те, що була б щаслива подарувати миру трішки світла, добра. Була б щаслива дати можливість радуватися життю іншим людям. Була б щаслива “змазати фарбою карту будня”, фарбою яркою, кольори Сонця, кольори листя, кольори життя. І була б щаслива сказати: “Слава тобі, безвихідний біль…”, нічого не вимагаючи замість.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)