Театр у Давній Греції. Есхіл “батько трагедії”
Як не дивно, театр виник з обрядових пісень – дифірамбів, які виконувались на честь бога землеробства та виноградарства Діоніса на святах Діонісіях. Про бога виноградарства були складені міфи та легенди, які розповідали, що він привіз на кораблі із заморської країни виноград, до того не відомий грекам. Тому на святі в честь Діоніса часто зображували в’їзд бога на “корабельному візку” (римляни називали його “карус новаліс” – звідси слово “карнавал”). Веселу народну ходу супроводжували цапоногі сатири (люди, одягнені
Трагедія перетворилася з хору в драматичне дійство тоді, коли давньогрецький поет Феспід включив удію актора (протагоніста), який вів діалог з хором, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох.
У середині VІ ст. до н. е. в Греції встановили обов’язкове святкування
На цих святах показували трагедії не тільки на сюжети з життя Діоніса, але й давньогрецьких героїв, титанів. Основою трагедії була суперечка протилежних сил – добра і зла, світла й темряви. Так народжувався європейський театр.
Грецький театр знаходився просто неба, він вміщував до 20-25 тис. глядачів. Театральні вистави продовжувалися зі сходу до заходу сонця протягом трьох днів і мали характер змагань. Після закінчення вистав спеціальні судді визначали кращих драматургів, вручали призи. Імена переможців записувалися на мармурових дошках. П’єса ставилася лише один раз і більше не повторювалася.
Найбільшого піднесення трагедія зазнала в Афінах у V ст. до н. е., де вона вважалася найдосконалішим літературним жанром.
Усі ролі в грецькій трагедії виконувалися чоловіками. Поступово роль хору зменшувалася, на перше місце висунувся актор, що розкривав внутрішній світ людини. Грали актори в масках, де були отвори для рота і очей. Надівався високий головний убір, спеціальне взуття з підставками (котурни), що збільшують зріст.
Уся дія і оформлення трагедії були спрямовані на те, щоб висловити глибокі почуття героїв. Красиві рухи акторів, величні танці хору, музика, що виконувалася на лірі або флейті, – усе це створювало трагічний ефект.
Ігровий майданчик у формі кола знаходився біля підніжжя гори. Він називався орхестра (від грецьк. танцювати). Як підковою, його охоплювали розташовані на схилах гори місця для глядачів, які називалися театрон (від грецького “дивитися”). Третьою частиною була скена – намет, де переодягалися актори; вона розміщувалася позаду орхестри. Пізніше її почали оформлювати колонами, як фасад палацу або храму. Перед цими колонами і проходила дія. Давньогрецькі театри мали чудову акустику. Досить було упустити монетку на орхестрі, щоб цей звук почули в задніх рядах величезного театру.
Найбільшими і уславленими давньогрецькими драматургами були трагіки Есхіл, Софокл і Еврипід. Есхіла вважають “батьком трагедії”. Про життя Есхіла відомо небагато. Народився в 525 році до н. е. в аристократичній сім’ї. Воював простим воїном у переможній війні греків з Персією. Саме участь у війні з персами він найбільше цінував у своєму житті. Після війни Есхіл, очевидно, брав участь у зміцненні рідної йому Афінської держави. Останні роки життя провів на острові Сицилія при дворі сіракузького тирана Гієрона, де і помер 456 р. до н. е на 69 році життя.
Відомо, що Есхіл написав близько 90 трагедій, з яких до нас дійшло 7. Есхіл вважається автором значної кількості сценічних нововведень. Він увів у дію трагедії ще одного самостійного актора (девтерагоніста). Це нововведення скорочувало партії хору, розширювало діалоги, завдяки чому пожвавився розвиток дії. Вважається, що саме Есхілу належить ідея використання багатих костюмів, масок, сценічних ефектів за допомогою технічних пристосувань. Він вводив у свої твори велику кількість танців, до яких сам створював музику та вигадував рухи.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)