ТЕАТР “КОРИФЕЇВ” – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII
ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ XX СТ.
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – 90-Х РР. XIX СТ.
ТЕАТР “КОРИФЕЇВ”
Український театр класичної доби починається з аматорських гуртків середини XIX ст. Такими були гуртки в м. Полтава (під керівництвом учителя В. Лободи) та в м. Чернігові, організований Л. Глібовим (“Товариство, кохаюче рідну мову”).
В кінці 50-х років у Бобринці починає свою діяльність М. Кропивницький. Він походив з бідної дворянської родини, мати його була вчителькою музики, тому вдома панувала атмосфера співу, музики,
Восени 1882 р. з ініціативи Кропивниць-кого вийшла широко відома українська професійна трупа, до складу якої увійшли Марія Заньковецька, Олександра Вірина, а також три брати Тобілевичі – Микола Садовський (театральний псевдонім – від дівочого прізвища матері), Іван Карпенко-Карий (від імені батька та прізвища улюбленого героя Шевченкової драми “Назар Стодоля”), Панас Саксаганський (від назви місцевої річки Сакса-гань) та їхня сестра Марія Садовська-Барілотті. Багато зусиль для зміцнення трупи, організації оркестру доклав Михайло Старицький. “Зложилася трупа,- писав І. Франко
Українському професійному театру довелося зіткнутися зі значними труднощами, бо продовжував діяти указ 1876 р., за яким заборонялися сценічні вистави українською мовою.
Український театр перебував у винятково тяжкій матеріальній скруті. Трупа не мала постійного приміщення, вистави інколи доводилося влаштовувати у непристосованих приміщеннях – ярмаркових балаганах, холодних залах. Не вистачало костюмів, декорацій. Але ніщо не могло зупинити розвитку сценічного мистецтва. Організатори театру збагачували сценічний репертуар. Для театру пишуть М. Кропивницький (“Дай серцю волю, заведе в неволю”, “Дві сім’ї”, “Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, “Глитай, або ж павук” та ін.). Іван Карпенко-Карий створив 18 п’єс (“Сто тисяч”, “Мартин Боруля”, “Безталанна”, “Хазяїн”, “Сава Чалий”), М. Старицький (“Не судилося”, “Богдан Хмельницький”, “Ой, не ходи Грицю, та й на вечорниці”).
У 1883 р. київський генерал-губернатор заборонив вистави українських театральних труп на Київщині, Полтавщині, Волині і Поділлі. Цей вердикт діяв 10 років.
Про заслуги діячів українського театру Костянтин Станіславський сказав: “Такі українські актори, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський – блискуча плеяда майстрів української сцени,- ввійшли золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва”.