Тарас Шевченко. Викуп поета з неволі, причини його покарання царем, арешт, перебування в казематі, заслання. Усвідомлення власної місії поета у вірші “Думи мої, думи мої…”

УРОК № 19

Тема. Тарас Шевченко. Викуп поета з неволі, причини його покарання царем, арешт, перебування в казематі, заслання. Усвідомлення власної місії поета у вірші “Думи мої, думи мої…”

Мета: актуалізувати відомості учнів про життєвий та творчий шлях Т. Шевченка; поглибити знання учнів про викуп поета з неволі, причини його покарання царем, арешт, перебування в казематі, заслання; розкрити усвідомлення поетом власної місії у вірші “Думи мої, думи мої…”; розвивати навички аналізу віршів; виховувати в учнів почуття вірності

Україні як невід’ємної ознаки національно-свідомого громадянина.

Обладнання: портрет Т. Шевченка, ілюстрації, фото, репродукції творів Т. Шевченка і його сучасників, кросворд.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань.

Учням пропонується розгадати кросворд.

1. Назвіть прізвище пана, у якого з 1828 р. Шевченко виконував обов’язки козачка. (Енгельгардт.)

2. Тепер це село має назву Шевченкове. Звідси походив батько Тараса. Після смерті матері, Катерини Бойко, у 1823 р. батько одружується вдруге і переїжджає у свою хату. По смерті батька хлопчик наймитує; козачкує у пана Енгельгардта. Разом

з паном у 1829 році залишає це село аж до 1843 р. (Керелівка.)

3. В якому селі народився Кобзар? (Моринці.)

4. В яке місто був призначений на службу Павло Енгельгардт? (Вільно.)

5. Через що пан не змушував Шевченка виконувати важку роботу? (Малювання.)

6. Назвіть національність митця, до якого пан віддав Шевченка на навчання. (Поляк.)

7. В якій країні розпочалося повстання, через яке Шевченко не міг продовжити навчання? (Польща.)

8. Яку назву сьогодні має місто, в яке переїхав Енгельгардт зі своїми кріпаками? (Санкт-Петербург.)

9. Під час навчання у Василя Ширяева юний Шевченко оформлював стіни і стелю Великого театру, виконував малярські роботи в Александринському та ще в якому театрах? (Михайлівський.)

10. Куди ходив змальовувати скульптури, нехтуючи відпочинком, Т. Шевченко? (Літній сад.)

11. Яке почуття викликало у Тараса фарбування парканів? (Спротив.)

12. Іван Сошенко, познайомившись з Шевченком у Літньому саду, вирішив допомогти хлопцеві стати… (вільним).

1	Г
2	Е
3	Н
4	І
5	А
6	Л
7	Ь
8	Н
9	І
10	С
11	Т
12	Ь

II. Активізація пізнавальної діяльності учнів.

– У виділеному вертикальному рядку кросворда прочитайте слово. Як воно пов’язане з творчістю Т. Шевченка?

Учитель зачитує уривок зі статті “Присвята” І. Франка (див. додаток № 1 до уроку 19)

III. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.

1. Вступне слово вчителя.

Сьогодні на уроці ми перенесемось уявно в 1835 рік, коли в житті Тараса Шевченка настала подія, що внесла в його душу цілу гаму незнаних доти радощів, а разом із ними й нових смутків – це викуп з неволі, арешт, каземат, заслання, а також розкриємо розуміння власної місії поета у вірші “Думи мої, думи мої…”

2. Розповідь про Т. Г. Шевченка з демонструванням ілюстративних матеріалів (Див. додаток № 2 до уроку 19).

3. Виразне читання вірша “Думи мої, думи мої…”

4. Словникова робота.

Нуджу (нудити світом) – страждаю, сумую;

Мліло – боліло;

Дотепні – талановиті;

Не остило – не набридло;

Ідіть попідтинню – жебракуйте.

5. Літературознавча довідка.

Цим віршем відкривався “Кобзар” 1840 р.

Він є своєрідною увертюрою: в ньому бринять провідні мотиви всієї збірки. Шевченко його написав у 1839 р. в Петербурзі. Думами Шевченко називає свої твори, в яких домінують елегійні роздуми про “козацьку волю”, про долю бідного сироти, зневаженої паном дівчини, про становище батьківщини. З них постає образ могили, як символу похованої волі.

6. Евристична бесіда:

– Чи вдалими, на вашу думку, є порівняння Шевченкових поезій із думами? Поясніть своє твердження.

– Чому в поезії ” Думи мої, думи мої…” відчувається нестерпна туга за Україною? Зацитуйте рядки, що підтверджують вашу думку.

– Куди і кому адресує поет свої твори?

– Якої реакції на свою творчість сподівається він у рідному краї?

– Визначте тему поезії, її мотиви, основну думку твору.

(Матеріал для вчителя. “Думи мої, думи мої…” – вірш, в якому

Шевченко розмірковує про роль поета і поезії у житті суспільства, тому посилає свої “думи”, “діток” в Україну, де вони матимуть шану і славу. Туга за Вкраїною, бажання бути почутим виявляється у формі написаного: нерівноскладові рядки, постійні епітети, метафори, звертання, риторичні запитання, зміна ритму).

7. Гра “Знайди слова”.

Йдучи за з’єднаними лініями, визначте, ким виступає Т. Шевченко у вірші “Думи мої, думи мої…”

8. Рефлексія. Анкета:

– Чи задоволений ти результатом своє роботи?

– Що ти дізнався нового на уроці?

– Що тебе найбільше здивувало?

– Які питання з’явилися в тебе у ході уроку?

IV. Підбиття підсумків.

V. Домашнє завдання.

Вивчіть біографію Т. Шевченка та фрагмент вірша “Думи мої, думи мої…” напам’ять. Навчіться аналізувати поезію за питаннями в підручнику.

Додаток №1 до уроку 19

“Він був сином мужика і став володарем у царстві духа.

Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко” ( І. Франко).

Додаток №2 до уроку 19

Влітку 1835 року в житті Тараса настала подія, що внесла в його душу промінь надії на краще, і цілу гаму незнаних йому доти радощів, а разом із ними й нових, ще глибших, смутків і ще болісніших за давні переживань. Під час одного із звичайних своїх рисувальних “сеансів” у Літньому саду звернув він на себе увагу якогось незнаного пана, що поцікавився поглянути, як хлопець рисує. У розмові виявилося, що пан цей – мистець-маляр Іван Сошенко, учень Академії й земляк Шевченка, родом із близького до Вільшаної й Керелівки Богуслава, де Тарас, як ми знаємо, не раз бував. Сошенко якийсь час навіть жив у Вільшаній, де вчився у митця-маляра С. Превлоцького. Земляк зацікавився долею замурзаного малярського челядника і, поглянувши досвідченим оком на його рисунки, одразу побачив, що хлопець має здібності рисувальника. На запрошення Сошенка Тарас почав його відвідувати по святах. Уперше він з’явився до земляка в засмальцьованому пістровому халаті, в сорочці і штанях з грубого полотна, забруджених фарбою, босий, розхристаний і без шапки. Тримався понуро й несміливо. Сошенко дуже зажурився його нещасливою долею. Усе літо 1816 року

Тарас був зайнятий працею в Великиму Театрі, що його відновляв тоді знаний архітектор Кавос. Виконання малярських і декораційних праць у театрі пощастило взяти Ширяеву. За вказівками Кавоса Тарас виконав рисунки-проекти “для всіх орнаментів та арабесків”, що мали озлобити пляфон Великого Театру. Розмалювання пляфону забрало, мабуть, Тарасові багато часу. До праці Шевченка приглядався механік театру Карташов, який щоранку частував молодого майстра чаєм. Ширяев мав змогу переконатися в тому, які великі здібності має його учень і який він для нього цінний робітник, але, за своєю системою, він і далі тримав хлопця “в чорному тілі”.

У святкові дні Шевченко й далі відвідував Сошенка в його студентській кімнаті – в підвалі на 4-й лінії Васільєвського Острова Сошенко познайомився з Ширяєвим і поки що весь час старався, як лише міг, поліпшити долю свого протеже. На просьбу Сошенка, малярський майстер згодився, щоб Тарас одвідував свого земляка-митця не лише у свята, але й у будні, коли праці немає. Сошенко діяльно зайнявся мистецькою освітою хлопця: давав йому й технічні вказівки, давав для копіювання естампи, загадував зрисовувати різні гіпсові зліпки та маски, а згодом і фігури. Бачачи, які великі успіхи робить у рисуванні його учень-знайда, Сошенко порадив йому спробувати робити портрети акварелею. Для численних спроб терпеливо служив Тарасові за модель земляк його і друг – козак Іван Нечипоренко, дворак того ж таки Енгельгардта. Якось Енгельгардт побачив у Нечипоренка роботу свого кріпака-артиста, що йому, мабуть, дуже сподобалась, бо він почав загадувати йому списувати портрети із своїх улюблених коханок, за що часом і нагороджував його “рублем серебра – не більше”, як оповів сам Шевченко у своїй короткій автобіографії”.

“…У 1835 році Тарас почав відвідувати рисувальні кляси Товариства Заохочення Митців, і комітет цього товариства, “розглянувши рисунки стороннього учня Шевченка”, ухвалив “мати його на увазі на майбутнє”. Хоч Шевченко і не міг тих кляс відвідувати систематично, але, хоча б вряди-годи, діставав там вказівки й поради від фахівців-учителів, і це не могло не спричинитися до розвитку технічних засобів як рисувальника. Можна сміливо сказати, що зимою 1835-36 років він зробив такий крок уперед на полі мистецької науки, якого не роблять і протягом кількох років навіть дуже талановиті учні-митці.

…Буваючи в Сошенка, Тарас оповідав деякі епізоди з свого минулого і мало не “завжди кінчав свої оповідання наріканням на свою долю”. Зажурившись його гіркою долею, Сошенко почав думати про те, як би визволити нещасливого хлопця з кріпацтва. Бувши добре знайомим з українським письменником Євгеном Гребінкою, Сошенко, спочатку порадившись із ним, як би помогти Тарасові, представив потім Гребінці і самого свого знайду. Прийнявши близько до серця Тарасову справу, Гребінка почав часто запрошувати його до себе…

…Можна вважати за цілком певне, що завдяки Гребінці, якого Шевченко пізнав не пізніше весни 1837 року, він одразу прочитав усю, тоді ще дуже скупеньку, українську літературну продукцію: твори І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Грицька Квітки – Основ’яненка, Л. Боровиковського, О. Бодянського та самого Гребінки, а також і збірники українських народних пісень та “Историю Малой России” Бантиша-Каменського. Давав Гребінка Тарасові, річ ясна, і твори російської літератури, але тут уже тяжче догадуватися, які саме: можна тільки з певністю припускати, що не поминув ні Пушкіна, ні Гоголя.

Познайомивши Шевченка з Гребінкою, Сошенко згодом представив хлопця Василеві Григоровичу, професорові теорії естетики й секретареві професорської ради Академії Мистецтв. Земляк Гребінки, теж полтавець-пирятинець, Григорович був жонатим із дочкою славного українського різьбяра Івана Мартоса…

…Через Гребінку Шевченко вже був знайомий із славним митцем-малярем, професором Академії Венеціяновим, що був родом з Ніжена, де вчився Гребінка. Венеціянов був “придворнымъ живописцемъ” і так само, як і Григорович, знав добре поета В. А. Жуковського, що був вихователем наслідника престолу цесаревича Олександра. Сподіваючись помочі Жуковського у справі визволення Шевченка, Григорович і Венеціянов представили його впливовому російському поетові…

… Поруч із Жуковським найбільша роль у виконанні цього шляхетного завдання припала професорові Академії Мистецтв Карлові Брюллову, зросійщеному нащадкові знімчених французьких емігрантів-гугенотів. І ще восени 1836 р. з тріумфом повернувся з-за кордону цей видатний російський мистець-маляр, що довго вчився й працював в Італії. Почав він свою мистецьку кар’єру як “вундеркінд”, ще на десятому році життя вступивши до Петербурзької Академії Мистецтв. По цілому ряді успіхів він здобув собі небувалу славу своїм величезним полотном “Останній день Помпеї”…

…Побачивши Тараса у Сошенка, Брюллов звернув увагу на “некріпацьке” обличчя хлопця, а довідавшись про його долю й побачивши його рисунки, ще більше зацікавився ним. Коли на бажання Брюллова Сошенко привів до нього Тараса, професор “ласкаво й поблажливо похвалив його рисунки”. Шевченко кілька день не тямився з радости: похвала великого майстра і його ласкаве обходження незмірно втішили хлопця, що мріяв про мистецьку кар’єру. Зробила на нього враження й декорація кабінету прославленого митця. “Червона кімната, обвішана переважно східньою зброєю, освітлена крізь прозорі червоні фіранки сонцем”, і сам він у червоному халаті на тлі цієї декорації, – все и назавжди залишилося в його пам’яті.

…Згодом Брюллов особисто вибрався до полковника Енгельгардта з проханням, щоб той відпустив свого талановитого кріпака на волю. Місія ця не мала успіху: не до таких людей належав цей уже схарактеризований нами пан, щоб займатися філантропією. Брюллов був ображений, обурений і, повернувшись додому, називав Енгельгард та і “февдалом-собачником”, і “найбільшою свинею в торжковських патинках”, і “амфібією”, але шляхетний гнів видатного митця, що не звик до того, щоб йому відмовляли в просьбах, нічого тут не міг помогти, – треба було взятися за справу з іншого кінця Місію цю взяв на себе старенький учитель Сошенка – професор Венеціянов.

…У розмові з Енгельгардтом Венеціянов почав був од розмов про освіту й “філантропію”, але дідич перервав його промову й зажадав конкретного сформулювання справи. Коли довідався, про що саме йдеться, зажадав за Тараса 2500 карбованців асигнаціями, як останню ціну за “ремісника, в господарстві необхідного”: тих розмов про філантропію він уже досить мав і з Брюлловим, якого в розмові з Венеціяновим, голосно сміючись, назвав “справжнім дикуном американським…

…Тим часом справа й сама наближалася до щасливого кінця. Портрет Жуковського вже був намальований. Льотерію на царському дворі Жуковський і В’єльгорський зорганізували, притягнувши до співучасти в цій справі гр. Баранову, уроджену Адлерберг, виховательку царівен і фрейліну цариці. Портрет виграла цариця Олександра Федорівна. Жуковський на початку травня мав виїхати в далеку подорож по Европі з наслідником престолу цесаревичем Олександром, а тому й сам поспішав. Він атакував листами пані Баранову і просив її якнайшвидше переслати йому гроші. Повні гумору й ілюстровані карикатурами, листи його в цій справі свідчать, як він перейнявся долею Шевченка і як глибоко розумів його духовну трагедію:

“Це п. Шевченко. Він говорить до себе:

– Мені б хотілося образ намалювати, а хазяїн каже хату замітати.

В одній руці в нього пензель, а в другій віхоть, і йому дуже сутужно”.

“Брюллов малює портрет Жуковського. Оподаль Шевченко замітає хату. Та це вже востаннє”.

“Це Шевченко й Жуковський, обидва перевертаються через голови з радощів”.

Нарешті настав день визволення: 22 квітня 1838 року Тарасові иручено “отпускную” – себто документ з підписом дідича про те, що Шевченко одержав від нього свободу. Незадовго перед тим Сошенко дістав замовлення на образи чотирьох євангелістів і в той день пильно працював у своєму помешканні. Раптом у його кімнату через вікно вскочив Тарас, звалив образ, що стояв на мольберті, і кинувся Сошенкові на шию, вигукуючи: “Свобода! Свобода!” Сошенко, зрозумівши, в чому справа, і сам почав душити Шевченка в обіймах і цілувати. Сцена скінчилася тим, що обидва приятелі “розплакалися, як діти”.

…До Петербургу Шевченко повернувся в кінці лютого. Місяців із десять провів на Україні й втратив цілий шкільний рік. Якби не затримався так довго на Україні, то весною 1844 р. міг би вже Академію скінчити, бо саме тоді минало шість літ від часу, коли розпочав там свою науку, а курс науки був шестирічний. Отже, треба було ще рік в Академії пробути. Потрібний йому був лише диплом, а вчитися вже властиво не мав чого: виконані ним у 1843 р. на Україні портрети можуть бути найкращим свідоцтвом того, що був уже цілком закінченим майстром. Мав уже заслужену славу талановитого портретиста й доброго ілюстратора.

…Іще коли Шевченко був на Україні, повстав у нього конкретний проект ширення національної свідомості серед письменних земляків. Як романтик, як ідеаліст-ентузіяст, він глибоко вірив у те, що мистецтво уморальнює людські душі, має на них незбагненний доброчинний вплив. Із настроїв і думок, що з особливою силою опанували його на руїнах Чигирина й Суботова, виник у нього проект видавати альбоми-зошити, що під назвою “Живописная Украйна” мали ілюструвати політичну історію України, починаючи ще від князівських часів, дати образ її мистецької культури, представити національні українські звичаї, а також ілюструвати й найоригінальніші пам’ятки української народної поетичної творчості. Працю цю зв’язав був із шляхетною думкою: викупити своїх братів і сестер із кріпацтва за гроші, що будуть доходом з того видання. Ідею цю гаряче підтримувала кн. Варвара Рєпніна.

…Хоч мало не ввесь цей 1844 рік проминув для Шевченка, так би мовити, під знаком “Живописної України”, але це не перешкоджало йому час од часу віддаватися поетичній творчості, і джерелом її була вже не туга за опоетизованою в уяві Україною, а Україна жива, справжня, та, яку недавно побачив новими очима.

25 березня 1845 p., забезпечивши документом від Академії, в якому зазначено було, що він їде “въ Малороссійскія губерній для художественныхъ занятій”, Шевченко вирушив із Петербургу. Виїжджаючи, подав приятелям як свою адресу село Маріїнське на Мир – городщині, куди запросив його тамошній дідич-магнат О. Лук’янович

Для змалювання портретів дів-хуторян. У В’юнищах 14 грудня написав він своє геніальне “Дружнєє посланіє і мертвим, і живим, і ненародже ним землякам”, а слідом за ним – “Холодний Яр”, переспіви десятьох Давидових псалмів та поезії “Маленькій Мар’яні”, “Минають дні…” “Три літа”. Ще 22 грудня був тут, але Різдво зустрів у Переяславі, вже тяжко хворий: 25 грудня написав там свій “Заповіт”.

Ще 22 грудня зробив він трагічний підсумок усього пережитого за останні три літа – цикл своїх поезій з 1843 -1845 pp. він назвав “Три літа”, а на початку квітня вирушив звідти до Києва: поспішав на весілля Костомарова, у якого, як недавно у Куліша, мав теж бути за боярина На станції в Броварах перевдягся у фрак, але коли дніпровський пором причалив до київського берега, Шевченка арештувала поліція, що вже чекала на березі. Разом з усіма речами, серед яких були в валізці й нелегальні твори, поліція повезла поета до губернатора Фундуклея.

Сталося це 5 квітня 1847 року. За якусь годину він стояв уже перед губернатором, а той жартував з приводу його урочистого убрання Коли Шевченко пояснив, що він у фраку, бо поспішає на весілля Костомарова, Фундуклей сказав: “Еге! Коли так, то де жених, туди треба й бояринові!” Костомаров був арештований 26 березня й сидів уже в казематі в Петербурзі.

Приводом до арешту Шевченка був донос студента Олексія Петрова про існування в Києві таємного політичного товариства, статуї якого ще перед написанням доносу цей провокатор вручив кураторові київської шкільної округи ген. О. Траскінові. Оселившись 1 листопада 1846 року в одному домі з Миколою Гулаком, опостінь його кімнати, Петров підслуховував розмови Гулаковських гостей, членів знаного вже нам Братства св. Кирила й Мефодія. Познайомившись потім із Гулаком і прикинувшись республіканцем, Петров здобув собі довір’я Гулака, який познайомив його з літературою Братства і прочитав йому чотири поезії Шевченка, що їх змістом, як писав Петров у доносі, були “виразно протизаконні думки”. На допиті, що зробив йому помічник куратора М. Юзефович, Петров коротко передав зміст Шевченкової “комедії” “Сон” та “Посланія до земляків”, ствердивши, що в першому творі Шевченко “найгострішими словами виливає свою ненависть на царську фамілію”, а в другому “намагається спонукати українців до повстання”.

…У кінці травня жандармське слідство було закінчене, і гр. Орлов подав Миколі І “доклад” із висновками про роль кожного з обвинувачених, зазначаючи й ту кару, що їй, на його думку, треба кожного з них піддати. Про Шевченка написано було таке:

“… Цей мистець, замість того, щоб вічно плекати благоговійні почуття до осіб Августійшої Фамілії, що зводили викупити його з кріпацтва, складав українською мовою вірші найбільш бунтівничого змісту. У них він то плакав над вигаданим поневоленням і нещастям України, то проголошував славу гетьманського правління й давню вільність козацтва, то з неймовірним зухвальством виливав наклепи й жовч на Осіб Імператорського Дому, забуваючи в них особистих своїх доброчинців. Поза тим, що все заборонене притягає молодь і людей із слабим характером, Шевченко набув серед своїх друзів славу знаменитого українського письменника, а тому вірші його подвійно шкідливі й небезпечні. З улюбленими (його) віршами на Україні могли посіятися і згодом закоренитися думки про вигадане блаженство часів гетьманщини, про те, що буде щастям повернути ці часи, і про можливість існування України як окремої держави.

З уваги на ту надзвичайну пошану, що її мали й особисто до Шевченка, і до його поетичних творів усі україно-слов’яністи, спочатку здавалося, що він міг бути якщо не активною серед них особою, то знаряддям, яке хотіли вони використати для своїх задумів, але з одного боку ці задуми не були такі важливі, як це уявлялося на перший погляд, а з другого й Шевченко почав писати свої бунтівничі вірші ще від 1837 року, коли слов’янські ідеї не займали київських учених; так само й ціла справа доводить, що Шевченко не належав до Україно-Слов’янського Товариства і діяв окремо, захоплюючись власним зіпсуттям. Проте, з огляду на бунтівничий дух і зухвальство, що виходять за всякі межі, треба визнати його за одного з найважливіших злочинців”.

З огляду “на міцну будову тіла”, що її мав Шевченко, гр. Орлов пропонував цареві віддати поета на службу в війську – в далекому окремому Оренбурзькому Корпусі “з правом вислуги”. Цар Микола власноручно дописав на докладі Орлова: “Під найсуворіший нагляд, з забороною писати й малювати” (Зайцев П. І. “Життя Тараса Шевченка”).