Тактика дій танкових підрозділів у локальних конфліктах

Останнім часом у засобах масової інформації нерідко зустрічаються твердження, що танки як система озброєння зжили себе. Як правило, автори подібних тез не утруждают себе доказами, у найкращому разі дається загальне посилання на конфлікт у Перській затоці. Тривожить, що іноді необгрунтовані висловлення про місце й роль танків допускають високі військові керівники Російської армії, що мають чималі повноваження по формуванню нових військових структур

Відомо, що вірність тих або інших теоретичних положень перевіряється на практиці. За

останні десятиліття відбулася безліч локальних воєн і військових конфліктів, у яких танки застосовувалися в більшому або меншому ступені. Накопичено досвід їхнього бойового використання в різних умовах. З погляду його вивчення інтерес викликають арабо-ізраїльські війни, ірано-іракська Війна й бойові дії в зоні Перської затоки

Вторгнення Іраку 2 серпня 1990 року в незалежну державу Кувейт обурила світового співтовариства. Відмова Хусейна виконати вимога ООН про звільнення Кувейту привів до формування блоку держав, готових задіяти свої збройні сили для вигнання окупантів. Широкомасштабна операція по

стратегічному розгортанню багатонаціональних сил (МНС) у зоні Перської затоки, що одержала назву “Щит пустелі”, початку реалізовуватися наприкінці серпня. У її ході зі США й країн Західної Європи в зону конфлікту за 4,5 місяці була перекинена угруповання військ, що нараховує більше 400 тисяч чоловік з відповідним озброєнням, військовою технікою й запасами матеріально-технічних засобів

Практично вся бронетехніка перебазувалася на транспортних судах, зафрахтованих у приватних і державних компаній

До середини січня один одному протистояли потужні угруповання військ (кожна істотно перевищувала полмиллиона людин), насичені найсучаснішим озброєнням, багато видів якого ніколи колись не використовувалися. Відомості про кількість танків суперечливі, але самі наближені підрахунки показують, що кожна зі сторін мала близько 4 тис. бойових машин

17 січня 1991 року командування МНС початок повітряну наступальну операцію під кодовою назвою “Бура в пустелі”. За 43 дня авіація МНС використовувала 88500 тонн авіаційних боєприпасів, з яких 6520 тонн – керованих авіаційних бомб (УАБ). Близько 90 відсотків УАБ потрапило в призначені цілі. В окремі дні МНС робили до 3000 бойових вильотів

Для поразки танків використовувалися керовані й некеровані бомби й касети, керовані ракети, автоматичні пушки. В умовах слабкої ПВО танкові підрозділи зазнавали більших втрат. ВВС США перевірили в бойових умовах тактикові нанесення нічних ударів з повітря спеціально створеними групами літаків, оснащених удосконаленими бортовими тепловизионними системами

Іракська армія широко застосовувала спеціальні міри захисту. Задовго до початку конфлікту були придбані сотні гектарів маскувальних мереж. Ефективно використовувалися тисячі макетів танків і БМП, виготовлених з формованного склопластику, а також надувних

Танкові підрозділи МНС широко використовувалися за 3-4 дні до початку загального настання для розвідки, а також введення супротивника в оману щодо напрямку головного удару. Спеціально сформованим групам (як правило, на основі танкового або мотопіхотного підрозділу) ставилося завдання, не вплутуючись у серйозні бої, імітувати настання на окремих ділянках. Їхньої дії підтримували 2-3 дивізіони артилерії, тактична й армійська авіація. Відсутність суцільної лінії фронту дозволило командуванню МНС застосовувати маневрені групи із включенням у їхній склад розвідувальних підрозділів і вертольотів вогневої підтримки

Характерним прикладом комплексного застосування сил і засобів сухопутних військ, у тому числі бронетанкових, з’явилася наступальна операція “Меч пустелі”. Її задум передбачав нанесення ударів у трьох напрямках: фронтального – по іракській обороні на границі Кувейту із Саудівською Аравією; на північний схід – уздовж границі з Кувейтом; із заходу – на схід у глибину оборони Іраку

Масоване застосування танків мало місце на центральному напрямку (головний удар – на Басру, де розміщалося командування південної групи військ Іраку). Ранком 24 лютого американська 1-я механізована дивізія прорвала іракську оборону. У другій половині дня для розвитку успіху в прорив увели чотири бронетанкові дивізії – 1-ю й 3-ю США, 1-ю Великобританії, 6-ю французьку. На озброєнні американських дивізій перебували танки М1А1 “Абрамс”, англійської – “Челленджер”, французької – АМХ-30У2,

Англійці розвивали настання в східному, а американці – у північно-східному напрямку. Французи наступали на лівому фланзі, Користуючись істотною перевагою в дальності виявлення цілей в умовах обмеженої видимості (його забезпечило використання тепловизионних прицілів), у нічному бої з 25 на 26 лютого танкісти МНС нанесли важкі втрати іракським військам. До результату 26 лютого танкова дивізія “Тавалкана” республіканської гвардії була розгромлена. За словами очевидців, це був 42-годинний важкий танковий бій під дощем і в піщану бурю

Таким чином, у сучасних операціях, як і колись, танкові війська відіграють вирішальну роль. Без їхньої участі не мають логічного продовження й успішного завершення самі чудові дії авіації, флоту, ракетних військ і т. д. Тільки танки в тісній взаємодії з піхотою й іншими родами військ здатні забезпечити остаточний розгром супротивника, досягнення цілей війни (якщо ці мети рішучі).

Впровадження досягнень сучасної технології в танкобудування дозволить танкам у доступному для огляду майбутньому зберегти роль одного із провідних бойових засобів у системі озброєння сухопутних військ

Список літератури:

1. Генерал-майор А. Гушев, полковник Е. Сергєєв,”Військово-технічні аспекти війни в зоні Перської затоки”, Москва, “Закордонний військовий огляд”, 1991р. №7.

2. Полковник А. Егоров, “Бронетанкова дивізія США в настанні”, Москва, “Закордонний військовий огляд”, 1991р. №7.

3. Полковник Б. Сафонов, “Танки в локальних війнах”, Москва, “Військовий вісник”, 1992р. №9.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Тактика дій танкових підрозділів у локальних конфліктах