“Тайнопис”
Тайнописом називаються прийоми, за допомогою яких вміст написаного приховував від тих, хто не мав прочитати текст. Прийоми тайнопису з’явилися на Русі одночасно з виникненням слов’янського алфавіту. Тому самий древній спосіб тайнопису – вживання старого алфавіту після того, як він поступився місцем кирилиці.
Не менш древній спосіб тайнопису – криптограма. Щоб приховати зміст, текст записували у вигляді будь-якої геометричної фігури: кола, квадрата або хреста. Починати криптограму треба було із заздалегідь обумовленої букви
Найпоширенішим способом тайнопису є літорій, який на Русі прозвали Тарабарського грамотою. Літорія ділилася на просту і мудру. Проста літорея полягала в тому, що голосні в кожному з слів тексту залишалися на своїх місцях, а приголосні замінювалися на інші.
Найдавніший запис, зроблений таким способом, відноситься до 1229 року. Крім простої літорії була ще складна літорія, в якій замінялися як приголосні, так і голосні літери. Відома також і числова літорія, при якій букви в словах замінялися цифрами за заздалегідь обумовленою схемою.
Для чого вживався тайнопис? По-перше, для того, щоб приховати
У давньоруських книгах аж до кінця XVII століття широко застосовувався акростих. Він полягав у тому, що кожен рядок тексту починався з певної букви, а прочитані всі разом, ці букви утворювали інший текст. Цей прийом застосовувався для того, щоб приховати ім’я замовника книги.
Тайнопис був дуже важливим видом письма. Наприклад, коли в XVII столітті розвинулися дипломатичні відносини нашої країни з різними країнами, патріарх Філарет власноруч склав таємну абетку для посольських справ.
Всі названі способи тайнопису часто згадувалися і в художній літературі. Достатньо згадати, наприклад, всім відомий роман А. Рибакова “Кортик”.