Сюжетна основа книги “Подорожі з Петербурга в Москву”
Олександр Миколайович Радищев – легендарна фігура, особливо для російської революційної інтелігенції XІX століття. У його поглядах на російське суспільство бачили радикальний гуманізм і глибину розкриття соціальних проблем. Ім’я Радищева для багатьох поколінь російських читачів оточено ореолом мучеництва. Це пов’язане з історією створення книги “Подорож з Петербурга в Москву”, над якою письменник працював біля десяти літ
Спрямована проти царату й поміщицько-кріпосницького ладу, книга ця викликала гнівну реакцію царюючої
Після революції 1917 року літературознавці-марксисти побачили в Радищеві зачинателя соціалізму в Росії, але в цих судженнях вони йшли по стопах В. І. Леніна, що поставив Радищева “першим у ряді російських революціонерів, що викликають у російського народу почуття національної гордості”.
А.
Епіграфом до своєї книги письменник взяв вірш із Тредиаковского, трохи видозмінивши його. “Чудовисько обло, пустотливо, величезно, стозевно й лаяй”. У Тредиаковского описуються мучення порочних людей у загробному світі. Цей опис закінчується тим, що царі-деспоти, смотревшиеся в дзеркало, що показувало “мерзенність їхніх пороків”, виглядали в ньому страшнее різних пекельних чудовиськ. Таким чудовиськом і представляє Радищев самодержавно-кріпосницький лад Росії свого часу
Письменник жагуче бажав сказати правду про недоліки своєї країни, зброєю художнього слова боротися проти зла, що панує. Поставивши собі таке завдання, Радищев показує життя різних шарів суспільства, говорить про адміністративну сваволю, про неправосуддя, про всілякі зловживання вельмож, чиновників і поміщиків
Недоліком книги, безумовно, є те, що вона являє собою збори розрізнених фрагментів, зв’язаних між собою лише назвами міст і сіл, повз які треба мандрівник. Відчувається великий вплив французьких просвітителів, що проголосила ідеї рівності й братерства. Основна спрямованість добутку – тенденційна критика існуючого життєвого укладу Вроссии.
В “Подорожі” Радищева ми бачимо картини життя кріпосного селянства. У главі “Пішака”, описуючи хату, одяг, взуття селян, Радищев показує вбогість народу й гнівно викликує: “Жадібність дворянства, грабіж, катівство – от що довело селян до такого стану…” Про те, як селянин працює, який його праця, письменник розповідає в главі “Любани”. Шість днів у тиждень селянин працює на пана. Для обробки своєї ріллі залишаються селянинові одні свята так ночі. Після розмови із селянином автор викликує: “Страшися, поміщик жорстокосердий, на чолі кожного із твоїх селян бачу твій осуд”.
Картину експлуатації селян поміщиками малює Радищев у главі “Вишний Волочок”. Тут розповідається про поміщика, що відняв у селян всі їхньої землі й змусив працювати на себе цілий рік. “Варвар! Недостоин ти мати ім’я громадянина”, – викликує, звертаючись до поміщика, письменник
У главі “Мідне” описується продаж селян з публічного торгу. От продають старого 75 років, винесшего на своїх плечах з бойовища пораненого батька капітана Г., що тепер його й продає; бабу, дружину старого, годувальницю й няньку. Жінку – годувальницю пана^ її дочка з дитиною й чоловіком. І всій цій сім’ї загрожує небезпека бути розпроданої в різні руки. Радищев закінчує важкий опис продажу твердженням, що волі потрібно чекати не від поміщиків, а “від самої ваги поневолення”.
Автор говорить про розбещуючий вплив кріпосного права на поміщиків. Окремі чималі люди, що зрідка зустрічаються серед поміщиків, нічого не можуть зробити, уважає він. тому що весь лад проти них Виправити положення в країні може тільки революція
Заклик до революції звучить як основний мотив у книзі Радищева. пронизує весь її зміст. У главі “Городня” автор говорить не тільки про своє тверде переконання, що народна революція відбудеться, але й про те, що в перемігшого народу з’явиться своя власна народна культура Для Радищева джерело зла – самодержавство, для письменника не може бути доброго царя, тому що необмежена царська влада неминуче розбещує її носіїв. З обуренням і збурюванням говорить про царську владу письменник у главі “Спаська Полесть” і в оді “Вільність”, що Радищев поміщає в книг) поряд з “Словом про Ломоносова”, що викликало здивування в літераторів-професіоналів
Достоєвський із приводу стилю Радищева говорив, що “обривки й кінчики думок” у нього сусідять із вільними перекладами французьких просвітителів. Це теперішній вирок художній вартості добутку
Великий інтерес представляє думку проф. В. В. Виноградова, знавця історії російської літературної мови. Він писав: “Радищев, “західник” до мозку костей по своїх переконаннях, по утворенню, по всій культурі мислення, у той же час із геніальним прозрінням для вираження своїх думок – у прозі й віршах – звертається до скарбниці народної творчості й народної мови… Але ця лінія в літературі була ще слабко просунута, а тому Радищев – тільки зачинатель того процесу, що своє завершення знайшов у Пушкіні”,
Для багатьох поколінь російських читачів ім’я Радищева оточено ореолом мучеництва: за написання “Подорожі з Петербурга в Москву” автор був присуджений до страти, заміненою Катериною ІІ десятьма роками посилання в Сибір. Її спадкоємці на троні відновили Радищева в правах, однак він не змінив своїх поглядів і, не знайшовши до них співчуття з боку влади, в 1802 році покінчив із собою. Для російської революційної інтелігенції XІX століття він став легендарною фігурою, у його поглядах бачили радикальний гуманізм і глибину в розкритті соціальних проблем російського суспільства кінця XVІІІ століття
Хоча Радищев писав вірші, поеми, а також склав філософський трактат “Про Людину, про його смертність і безсмертя”, у пам’яті нащадків він залишився всього лише автором “Подорожі з Петербурга в Москву”. Цей твір одержало досить невтішну характеристику О. С. Пушкіна, що написав, що воно “причина його нещастя й слави, є дуже посередній добуток, не говорячи навіть про варварський склад”. У Пушкіна, що по праву вважається творцем російської літературної мови, були досить вагомі підстави для настільки суворого вироку
Однак згадаємо, що Пушкін створював цю нову мову, безжалісно руйнуючи старий, котрий був, безсумнівно, громіздким, корявим, надто архаїчним, зате цілком відповідав внутрішньому ладу нехай “варварської”, але самобутній росіянці душі, тоді як мова Пушкіна була надбанням досить вузького кола зухвалої й вільнодумної молоді, вихованої в європейському дусі й найчастіше із працею изъяснявшейся на рідному “варварському” прислівнику. Чи можна беззастережно затверджувати, що легкість, гладкість, гнучкість, плавна плинність і добірність мови Пушкіна – свідчення його безсумнівного достоїнства в порівнянні з мовою Державіна, Карамзина й Радищева. Бути може, праві ті, хто вважає стиль Пушкіна легковагим, а думка, виражену в характерній для нього вільній, розкутій формі, – плоскої й спрощеної? Безумовно немає.
Однак повернемося до “Подорожі з Петербурга в Москву”. Волаючі недоліки цієї книги дійсно впадають в око. Повість являє собою збори розрізнених фрагментів, зв’язаних між собою лише назвами міст і сіл, повз які треба мандрівник. Міркування про кричущу несправедливість поміщиків, які не вважають своїх селян за людей, перемежовуються досить сумнівними міркуваннями із приводу деяких правил особистої гігієни. Так, наприклад, тямущі селянські дівчини, на відміну від розбещених світських дам, розуміють, що чистити зуби – шкідливо й огидно, і “не здирають щодня лиску із зубів своїх ні щітками, ні порошками”. Такі – по вираженню Достоєвського – “обривки й кінчики думок” сусідять із вільними перекладами із французьких просвітителів. Крім того, Радищев включив у повість свою оду “Вільність” і “Слово про Ломоносова”…
(2 votes, average: 2.50 out of 5)