Подорожі Онєгіна

Нижній Новгород зробив на Онєгіна враження міста, де

Всяк метушиться, бреше за дві,

И всюди меркантильний дух.

Критичний розум Євгенія прекрасно усвідомлює ці пороки жителів Нижнього Новгорода, і місто не викликає в ньому ніяких емоцій, крім туги.

Євгеній Онєгін їде в Астрахань і звідти на Кавказ, де його переслідують “гіркі размышленья” про сенс життя. Він шкодує про те, що він “у груди не поранений”, що він “не кволий… старий”, що він не скований паралічем, і з гіркотою викликує:

Я молодий, життя в мені міцна;

Чого

мені чекати?

Снову в душі героя тільки “туга, туга!”.

Онєгін відвідує Тавриду. Але тут автор добутку залишає свого героя й поринає у воспоминанья про свої перші враження про ці місця, коли він, на три роки раніше Онєгіна, мандрував “у тій же стороні”. Спогаду навівають думки про тлінність усього сущого, про постійні зміни в усьому світі й у душі кожної людини:

Які б почуття не таїлися

Тоді в мені – тепер їх немає:

Вони пройшли иль змінилися…

Змінилися також і погляди Пушкіна на поезію. Раніше “нескінченний шум” бахчисарайського фонтана навівав інші, у порівнянні з

нинішніми, думки автор произведенияу: героїня його поеми “Бахчисарайський фонтан” Зарема – літературне произведениетический образ. Тепер же Пушкін викликує: “Інші потрібні мені картини…” Його “ідеал тепер – господарка”, його “бажання – спокій, / Так щей горщик, так сам – великий”.

Зображувати в літературному творі “прозаїчні бредні” може тільки письменник-реаліст, яким тепер став Пушкін. Сперечаючись із “чарівним пером” Туманского, автор добутку описує Одесу, де йому довелось жити, саме реалістично: він дає конкретний неідеалізований опис міста.

Пушкіна цікавить многонациональность міста, тому що у Творчості йому властиво перевтілюватися в представників інших народів, інших епох і культур.

Далі Пушкін описує свій день, починаючи з “пушки зоревой” і закінчуючи “німою ніччю”, і порівнює його із днем Онєгіна. Нудьгуючий, хворий “русскою хандрою” Онєгін протиставляється бенкетуючому Пушкіну і його друзям – “хлопцям без суму”. У їхніх душах переважає радість, насолоду життям – священним дарунком, даним людям Богом, яким треба дорожити й насолоджуватися.

Коли “темніє вечір синій”, Пушкін їде в театр. Там він насолоджується “упоительным”, “вічно новим” Россіні, чудовими звуками, які не дозволено “з вином рівняти”, і іншими зачаруваннями театру: “закулісними свиданьями”, балетом, спогляданням “негоціантки молодий” і prima donna. Але “фінал гримить; порожніє залу”, і на землю спускається ніч, сходить місяць, і “прозоро-легка завіса объемлет небо”, як би опускаючи завісу життя, на сцені якої проходила чиясь чергова доля.

Останню фразу цієї глави, репліку автор произведенияа: “Отже, я жив тоді в Одесі…” можна вважати останньою фразою добутку. Ці слова підкреслюють, що фінал літературне произведениеа відкритий, що з кінцем одного сюжету обов’язково починається новий. Це закономірність життя: одне покоління переміняється іншим, одна Історія життя вже завершувалася, а інша тільки починається! “Тобі я місце уступаю, / Мені час жевріти, тобі цвісти” (“Дорожні скарги”).

Глава літературне произведениеа про подорож Євгенія Онєгіна займає важливе місце в сюжеті й композиції, багато мотивів цієї глави перегукуються з мотивами лірики Пушкіна.

Я вважаю, що роль Пушкіна в літературне произведениее “Євгеній Онєгін” нітрохи не менше, ніж роль сюжету. Уже в присвяті до літературного произведениеу Пушкін пише, що його добуток це не тільки “собранье строкатих глав”, але й собранье строкатих щиросердечних станів самого поета. І стає ясно, що Пушкін збирається приділити собі не менше уваги, чим іншим героям. Пушкіна є особливим героєм, значення якого важко переоцінити. Як і всі діючі особи, Пушкін змінюється протягом усього літературне произведениеа. “Євгеній Онєгін” писався Пушкіним дуже довго, і від першої до останньої глави поет міняється. У першому розділі Пушкін молодий душею, він захоплюється балами, веселощами, танцями. Але, як би віддаючи данину літературне произведениетизму, він відіграє роль парубка, що розчарувався в житті, і пише: “На жаль, на різні забави я багато життя погубило”. Мені здається, що насправді Пушкін так не думає, адже він пише: “Люблю я скажену младость”. У другому розділі Пушкін жалує, що пише свій літературний Твір у віршах, адже він міг би просто переказати “преданья російського сімейства”. Я думаю, що це іронія, Пушкін жартує, але не треба забувати, що в кожному жарті є частка правди. Далі від глави до глави поет утомлюється, аж до того, що говорить у п’ятому розділі: “Літа до суворої прози хилять, літа очманілу риму женуть, і я з подихом зізнаюся, за нею ледащій волочуся”.

У цій же главі поет як би розстається з молодістю. Від першої до останньої глави Пушкін фізично старіє, у нього змінюється подання про життя: він уже на так легковажний. Тому важко дописувати літературний твір, у нього навіть є такі рядки: “Уперед, уперед, моя історія”, – він як би з останніх сил докінчує літературний твір, начебто біжить на фінішній прямій.

Літературний твір наповнений ліричними відступами, що займають досить великий обсяг у добутку. У них Пушкін охоплює широке коло проблем: від життєвих до філософських. Поет намагається говорити про смерть, часом навіть здається, що він говорить про це під враженням державинских віршів. Але навіть говорячи про речі настільки серйозних, поет все перекладає в легку іронію.

Пушкін багато говорить про Москву, він любить її: “Москва! Як багато в цьому звуці для серця російського злилося”. Пушкіна багато говорить про любов, розповідає, як поводитися з жінками: “Чим менше жінку ми любимо, тим більше подобаємося ми їй”. У п’ятому розділі літературне произведениеа Пушкін пише, що в добутку багато відступів, і це йому заважає описувати те, що він уважає потрібним (“і цей п’ятий зошит від відступів очищати”). Ліричні відступи показують проблеми, що хвилювали поета. Від першого розділу до останнього Приклад сочинениятика відступів стає усе серйозніше. Від балів і веселощів до питань сенсу життя. Це теж доводить прихід людської зрілості поета.

Пушкін детально описує своїх героїв, представляючи їх як добре знайомих йому людей. Онєгін – давній друг Пушкіна. Поет описує дитинство Онєгіна як людина, усе про нього знаючий. Читач вірить, що Пушкін порівнює себе з Онєгіним: Онєгін любить “бордо”, поет теж, але вік не дозволяє йому насолоджуватися ім. Пушкін іронізує із цього приводу: як би, мол, читач не поплутав його з Онєгіним.

Ленский – це об’єкт пушкінських жартів. Поет постійно іронізує й знущається з його “завжди захопленого мовлення”. Є момент, де Пушкін пише, що нібито заздрить можливості Ленского читати свої вірші Ользі, у той же час він пише, що читає свої вірші тільки няньці. Це найчистішої води іронія, ще одне глузування над поетичним талантом Ленского, адже Пушкін прекрасно знає собі ціну.

Єдиний герой добутку, над яким не іронізує Пушкін, – це Тетяна. “Ти в руки модного тирана вуж віддала свою долю”. Для Пушкіна свято те, що пов’язане з Тетяною. “Його я свято бережу”, – говорить він про її лист. Кожному героєві Пушкін віддає якісь свої якості, а якості Тетяни – це краще, чим володів Пушкін.

Літературний твір читається у формі діалогу. Тому що Пушкіна-Оповідач наповнив свій добуток звертаннями типу “мій читач”, “мій друг”. Я б зміг повірити в те, що історію з Онєгіним Пушкін придумав для того, щоб розповісти про себе.

Наприкінці першого розділу Пушкін іронізує: вуж не про нього чи самому в дійсності цей літературний твір:

Щоб глузливий читач… Звіряючи тут мої риси, Не повторював потім безбожно, Що намарал я свій портрет…

Однак, незважаючи на цю іронію, сам Пушкін, його образ, його думки, його світогляд так точно присутні на сторінках “Євгенія Онєгіна”, що, по-моєму, сміло можна затверджувати: дійсним головним героєм цього літературне произведениеа є саме Пушкіна


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Подорожі Онєгіна

Categories: Нові твори

Links