Сюжетна лінія “Пан Журден та його вчителі”
Частіше за все під час вивчення комедії на цю сюжетну лінію не звертають відповідної уваги. Проте, як виявляється, саме вона стає дуже важливою для створення всебічної характеристики головного героя, а також для характеристики часу дії комедії, для осмислення естетичної своєрідності класицизму тощо. Не варто також забувати, що – в композиційному плані – відверта розмова вчителів на початку твору передує появі пана Журдена, тому саме їхня характеристика “господаря життя” підготовлює сприйняття цього персонажа читачами й глядачами.
Причини, відповідно до яких комедія починається з розмови вчителів, також є важливою рисою характеристики головного героя. Намагаючись миттєво набути вишуканої шляхетності, впевнений, що і в цьому випадку саме великі гроші вирішують всі можливі проблеми, пан Журден розпочинає надзвичайно бурхливе “навчання”. Вчителі музики, танців, фехтування, філософії – ось які фахівці мають “навчати” його. На перший погляд, може навіть скластися враження, що такий “універсальний”
На початку комедії ми дізнаємося що самі вчителі добре усвідомлюють насправді вони не зможуть навчити пана Журдена нічому. І не тому не зможуть, що вони є професійно неспроможними, не тому, що вони є свідомими шарлатанами. Навпаки, кожен з них посвоєму – хто більше, хто менше – у за, хваті від своєї діяльності. Кожен з вчителів посвоєму дбає про результати навчання, чесно прагне навчити чомусь пана Журдена, водночас добре розуміючи, що цей “учень” ніколи не буде вчитися посправжньому Цього не станеться ніколи. Тому паї самому Журденові потрібні не освг і не знання, не гарні манери поведінки, не вміння елегантно рухатися (танці і фехтування), не можливість правильно розмірковувати і висловлювати свої думки (філософія). Заможному учневі потрібно зовсім інше: він намагається, щоб те, що саме він проголошує гарним, розумним, шляхетним, було визнано вчителями як таке, що є гарним, розумним, шляхетним!
Коли пан Журден каже вчителеві філософії, що “ніяка мораль мене не стримає”, йдеться не про якийсь окремий випадок, а про ставлення цього багатія до життя взагалі. Пан Журден давно звик до того, що великі гроші дозволяють йому не звертати увагу на бажання інших людей, які не мають ані грошей, ані шляхетного походження, тому під час “навчання” він поводиться не як учень, а як такий собі “покупець”, що має змогу придбати будьщо, тому й вередує.
Разом з тим чоловік добре визнає власну неосвіченість, тому що цілком відверто скаржиться вчителеві філософії: “Така лють мене бере, тількино згадаю, що батько з матір’ю не вчили мене різних наук з дитинства”. Пізніше він також доволі відверто скаже дружині: “Я б з радістю дозволив відшмагати себе отут при всіх хоч і зараз, аби тільки знати все те, чого вчать у школі!” Але сприймає він цю неосвіченість у першу чергу як таку ваду, що заважає йому вільно почуватися у світі шляхтичів, досягти бажаного. Тому він відповідає дружині: “Я хочу розуму набратися, щоб не пасти задніх у пристойному товаристві”. Отже, пан Журден не поціновує самі знання, культуру, він лише намагається безглуздо скопіювати зовнішні речі, що, на його думку, може допомогти йому перетворитися на справжнього шляхтича.
Водночас, незважаючи на начебто визнання важливості освіти, його ставлення до знань дуже, так би мовити, практичне. Він щиро дивується звичайним для кожної освіченої людини речам, одночасно здоровий глузд допомагає Журденові уникнути в стосунках із вчителями остаточного перетворення на “ходячу кумедність”.
Дехто з вчителів висловлює йому лестощі, які позбавляють його здорового глузду, зумовлюють виконувати вимоги, що перетворюють його на посміховисько. Але в той самий час самі вчителі мають відмовитися від гарного смаку, від професійного виконання своїх обов’язків, коли пан Журден наполягає на тому, щоб завжди й все було лише так, як він того хоче. Аргумент, яким його начебто можна переконати зробити будьщо, завжди простий, вчителеві потрібно лише дати позитивну відповідь на його питання: “А у вельможних панів такі штуки бувають?” Тоді пан Журден погоджується виконувати, але завжди наполягає на тому, щоб саме його точка зору, його погляд були “естетично правильними”!
Коли один із вчителів каже: “Ми тут для того, щоб виконувати всі ваші бажання”, він не лише дає можливість пану Журдену знущатися з мистецтва, а і сам відмовляється від звання митця. Він зраджує своє призначення, тому що справжнє мистецтво ніколи не прилаштовується до смаків “публіки”, воно, навпаки, формує ці смаки, підвищує культурний рівень суспільства. Власне кажучи, це самі митці своєю беззаперечною поведінкою роблять так, щоб заможні неуки ставали законодавцями мод у світі мистецтва, коли замість творців стають своєрідними прислужницями цих “господарів життя”.
Цей момент можна вважати автобіографічним, адже сам драматург добре знав, що таке з допомогою мистецтва “обслуговувати” інтереси тих, хто, як кажуть, “замовляє музику”…
Ось дві – протилежні – точки зору на мистецтво й митця, з якими ми зустрічаємося в комедії: “…похвала досвідчених людей – найвища насолода”; “Розуміння мистецтва в нього (пана Журдена. – В. Г., Т. Р.) у гаманці, а похвала його – червінці”. “Художник і влада” (у тому числі влада грошей!) – ось яку проблему порушує Мольєр у виучуваній комедії, різні аспекти взаємовідносин митця і влади розглядаються у процесі осмислення ставлення пана Журдена до вчителів і вчителів до пана Журдена. Треба визнати, що ця проблема належить до “вічних” проблем мистецтва і митців, тому ця сюжетна лінія дає можливість з’ясувати не лише характер головного героя, її опрацювання виводить школярів на загальнолюдські цінності й проблеми.
Підсумовуючи розгляд цієї сюжетної лінії, зазначимо, що розкриття ставлення пана Журдена до вчителів і вчителів до “шляхтича” має відбуватися шляхом залучення ключових фрагментів тексту комедії. У найбільш підготовлених класах доцільно запропонувати учневі підготувати повідомлення (дослідницький метод) з теми “Вчителі й “господарі” у комедії російського драматурга Дениса Фонвізіна “Недоук”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)