Сюжет трагедії Эсхила “Прометей прикутий”

З титаном Прометеем, благодійником людства, ми вже зустрічалися в поемі Гесиода “Феогония”. Там він – розумний хитрун, що влаштовує поділ жертовного бичачого м’яса між людьми й богами так, щоб краща частина дісталася в їжу людям. А потім, коли розсерджений Зевс не хоче, щоб люди могли варити й жарити м’ясо, що дісталося їм,, і відмовляється дати їм вогонь, Прометей викрадає цей вогонь тайкома й приносить людям у порожньому очереті. За це Зевс приковує Прометея до стовпа на сході землі й насилає орла выклевывать його печінка. Тільки

через багато століть герой Геракл уб’є цього орла й звільнить Прометея.

Потім цей міф стали розповідати інакше. Прометей став величавей і возвышенней: він не хитрун і злодій, а мудрий провидець. (Саме ім’я “Прометей” значить “Промыслитель”.) На початку миру, коли старші боги, Титани, боролися з молодшими богами, Олімпійцями, він знав, що силою Олімпійців не взяти, і запропонував допомогти Титанам хитрістю; але ті, гордовито покладаючись на свою силу, відмовилися, і тоді Прометей, бачачи їхню приреченість, перейшов на сторону Олімпійців і допоміг їм здобути перемогу. Тому розправа Зевса зі

своїм колишнім другом і союзником стала здаватися ще більш жорстокою

Мало цього, Прометею відкрито й те, що буде наприкінці миру. Олімпійці бояться, що як вони скинули у свій час батьків-титанів, так і їх коли-небудь скинуть нові боги, їхні нащадки. Як це запобігти, вони не знають. Знає Прометей; потім Зевс і терзає Прометея, щоб вызнать у нього цю таємницю. Але Прометей гордо мовчить. Тільки коли Зевсов син Геракл – ще не бог, а тільки трудівник-герой – на подяку за все добро, що Прометей зробив людям, убиває роздираючого орла й полегшує Прометеевы борошна, те Прометей на подяку відкриває таємницю, як урятувати влада Зевса й всіх Олімпійців. Є морська богиня, красуня Фетида, і Зевс домагається її любові. Нехай він не робить цього: долею призначено, що у Фетиды народиться син сильніше свого батька. Якщо це буде син Зевса, то він стане сильніше Зевса й скине його: влади Олімпійців прийде кінець. І Зевс відмовляється від думки про Фетиде, а Прометея на подяку звільняє від страти й приймає на Олімп. Фетиду ж видали заміж за смертну людину, і від цього шлюбу в неї народився герой Ахілл, що дійсно був сильніше не тільки свого батька, але й всіх людей на світлі

От по цьому оповіданню й зробив свою трагедію про Прометее поет Эсхил.

Дія відбувається на краю землі, у далекої Скифии, серед диких гір – може бути, це Кавказ. Два демони, Влада й Насильство, уводять на сцену Прометея; бог вогню Гефест повинен прикувати його до гірської скелі. Гефесту жаль товариша, але він повинен коритися долі й волі Зевса: “Ти до людей понад міру був співчутливим”. Руки, плечі, ноги Прометея оковують кайданами, у груди вбивають залізний клин. Прометей безмовний. Справа зроблена, кати йдуть, Влада кидає презирливо: “Ти – Промыслитель, от і промысли, як самому врятуватися!”

Тільки залишившись один, Прометей починає говорити. Він звертається до неба й сонця, землі й морю: “Гляньте, що терплю я, бог, від божих рук!” І все це за те, що викрав для людей вогонь, відкрив їм шлях до гідного людини життю

Є хор німф – Океанид. Це дочки Океану, іншого титана, вони почули у своїх морських далечінях гуркіт і брязкіт Прометеевых оковів. “ПРО, краще б мене нудитися в Тартарі, чим корчитися тут в усіх на очах! – викликує Прометей. – Але це не навік: силою Зевс нічого від мене не доможеться й прийде просити мене про свою таємницю смиренно й ласкаво”. – “За що він стратить тебе?” – “За милосердя до людей, тому що сам він немилосердний”. За Океанидами входить їхній батько Океан: він колись воював проти Олімпійців разом з іншими Титанами, але упокорився, скорився, прощений і мирно плескається по всіх кінцях світу. Нехай упокориться й Прометей, не те не минути йому ще гіршої кари: Зевс мстивий! Прометей презирливо відкидає його ради: “Про мене не піклуйся, подбай про себе:

Як би тебе самого не покарав Зевс за співчуття злочинцеві!” Океан іде, Океаниды співають жалісливу пісню, поминаючи в ній і Прометеева брата Атланта, що от так само мучиться на західному кінці світу, підтримуючи плечима мідний небозвід

Прометей розповідає хору, скільки доброго він зробив для людей. Вони були нерозумні, як діти, – він дав їм розум і мовлення. Вони нудилися турботами – він вселив їм надії. Вони жили в печерах, лякаючись кожної ночі й кожної зими, – він змусив їх будувати будинку від холоду, пояснив рух небесних світил у зміні пір року, навчив листа й рахунку, щоб передавати знання нащадкам. Це він указав для них руди під землею, впріг їм биків у соху, зробив воза для земних доріг і кораблі для морських шляхів. Вони вмирали від хвороб – він відкрив їм цілющі трави. Вони не розуміли віщих знамень богів і природи – він навчив їх ворожити й по пташиних лементах, і по жертовному вогні, і по нутрощам жертовних тварин. “Воістину був ти рятівником для людей,- говорить хор, – як же ти не врятував самого себе?” “Доля сильней мене”, – відповідає Прометей. “І сильніше Зевса?” – “И сильніше Зевса”. – “Яка ж доля призначена Зевсу?” – “Не запитуй: це моя велика таємниця”. Хор співає скорботну пісню

У ці спогади про минуле раптом уривається Майбутнє. На сцену вбігає кохана Зевса – царівна Ио, перетворена в корову. (На театрі це був актор у рогатій масці.) Зевс звернув неї в корову, щоб сховати від ревнощів своєї дружини, богині Геры. Гера догадалася про цьому й зажадала корову собі в подарунок, а потім наслала на неї страшного гедзя, що погнав нещасну по всьому світлу. Так потрапила вона, змучена болем до божевілля, і до Прометеевым гір. Титан, “захисник і заступник людський”, її жалує;

Він розповідає їй, які подальші скитания мають бути їй по Європі й Азії, крізь спеку й холод, серед дикунів і чудовиськ, поки не досягне вона Єгипту. А в Єгипті народить вона сина від Зевса, а нащадком цього сина у дванадцятому коліні буде Геракл, стрілець із лука, що прийде сюди врятувати Прометея – хоча б проти волі Зевса. “А якщо Зевс не дозволить?” – “Тоді Зевс загине”. – “Хто ж його погубить?” – “Сам себе, замисливши нерозумний шлюб”. – “Який?” – “Я не скажу ні слова більше”. Отут розмові кінець: Ио знову почуває жало гедзя, знову впадає в божевілля й у розпачі мчиться ладь. Хор Океанид співає: “Так мине нас вожделенье богів: жахливі їхня любов і небезпечна”.

Сказано про минуле, сказано про майбутнє; тепер на черзі страшне сьогодення. От іде слуга й вісник Зевса – бог Гермес. Прометей його нехтує як дармоїда хазяїв Олімпійців. “Що сказав ти про долю Зевса, про нерозумний шлюб, про загибель, що загрожує? Визнайся, не те гірко постраждаєш!” – “Краще страждати, чим прислужничать, як ти; а я – безсмертний, я бачив падіння Урана, падіння Крона, побачу й падіння Зевса”. – “Бережися: бути тобі в підземному Тартарі, де мучаться Титани, а потім стояти тобі тут з раною в боці, і орел буде клювати твою печінку”. – “Все це я знав заздалегідь; нехай бушують боги, я ненавиджу їх!” Гермес зникає – і дійсно Прометей викликує: “От і впрямь навколо затремтіла земля, / И блискавки в’ються, і громи гримлять… / Об Небо, об матір свята, Земля, / Подивитеся: страждаю безвинно!” Це кінець трагедії

М. Л. Гаспаров