Сюжет поеми М. Некрасова “Мороз, Червоний ніс”
Кожен письменник виробляє своєрідний стиль виходячи зі своїх художніх завдань. В залежності від теми та ідеї твору ведеться відбір засобів виразності. У поемі “Мороз, Червоний ніс” дуже велику роль грає народно поетичний пласт. Поема присвячена опису життя селян, їх побуті, відтворенню народного духу. Тому в ній органічно з’являються фольклорні образи, художні засоби, властиві фольклору. Велику роль відіграють природні метафори. Померлий чоловік Дар’ї подібний соколу в поданні згорьованих рідних:
Сплесні, ненаглядний, руками,
Тряхні шовковими кучерями,
Цукрові вуста розчини!
Передачі істинного, глибокого горя служить і особливий ритм вірша, схожий своєю мелодикою з народною піснею, і використання народно поетичних епітетів: “горючі сльози”, “сизокрилий”, “бажаний”. Прийом ліричного паралелізму – порівняння людини, її почуттів з явищем природи – використовується для опису невтішної вдови:
Береза в лісі без вершини –
Господиня без чоловіка в хаті.
Ідея поеми – прославляння “величавої слов’янки”. Образу Дар’ї надається узагальнено ліричний
Красуня, світові на диво,
Рум’яна, струнка, висока…
В її описі поєднуються моменти реалістичні з моментами в чому романтичними: сила, спритність, мужність жінки гіперболізується:
У грі її кінний не зловить,
В біді – не сробеет, – врятує:
Коня на скаку зупинить,
У палаючу хату ввійде!
Поема Некрасова дуже емоційна, в ній присутні метафоричні епітети, гіперболічні порівняння, властиві легендарно казковим жанрами усної народної поезії. У сні Дар’ї колосся жита порівнюються з “бусурманської раттю”, що вийшла воювати з жінкою. Природа у Некрасова в усій поемі постає ніж те ворожим, з нею воюють, її підкорюють. Лютий холод губить Прокла, голоси тварин зливаються в тривожний шум нечистої сили:
Чую я кінське іржання,
Чую вовків завивання,
Чую погоню за мною…
Символіка зими, негоди дуже важлива в поемі, явища природи служать знаками прийдешніх бід, люди ніби оточені мороком, непідвладною їм згубною силою:
Чорна хмара, густа густа,
Прямо над нашим селом висить,
Приснет з хмари стріла громова,
У чий вона хату сноровіт?
Поява Мороза воєводи супроводжується зміною ритму вірша, змінюється характер розповіді, що вказує на наближення кульмінації твору. Поет користується прийомом анафори – повторення початкових частин віршів у строфі. Цей єдиний зачин робить поетичну мову більш експресивною:
Не вітер бушує над бором,
Не з гір побігли струмки,
Мороз воєвода дозором
Обходить володіння свої.
Образ Мороза воєводи далеко не однозначний. Це зовсім не казковий Морозко, який повинен обдарувати дівчину за її стійкість. Він спочатку ворожий тим життєвим засадам, до яких звикла Дарина. Він вмовляє її стати царицею в його крижаному царстві. Те, що Некрасов – поет в першу чергу реалістичний, то, що вся його поема присвячена зображенню тяжкого побуту селян, не прикрашеного нічим, вказує читачеві на те, що Мороз воєвода потрібен автору зовсім не для наслідування казці. Це символ – багатозначний і глибокий за змістом образ, він позначає ідею алегорично. Мороз воєвода – це символ всього того, що губить людину, все, чого він не в силах протистояти самотужки: виснажливого праці, порабощающих людини володарів, з вини яких він виявляється у важких життєвих обставинах, ворожої природи і навіть холодної смерті, що не жаліє нікого.
Ми побачили, що поет запозичує образотворчі кошти з народно поетичної творчості, вплітає їх у авторський текст. М. А. Некрасову не властиво різноманіття власне авторських поетичних прийомів, складних метафор, але від того ще більш значущими стають створені ним символи.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)