Сюжет і мотиви оповідання Буніна “Антоновські яблука”
Автор-Оповідач згадує недавнє минуле. Йому пригадується рання погожа осінь, весь золотий, підсохлий і поріділий сад, тонкий аромат опалого листя й запах антонівських яблук: садівники насипають яблука на вози, щоб відправити їх у місто. Пізно вночі, вибігши в сад і поговоривши зі сторожами, що охороняють сад,, він дивиться в темно-синю глибину неба, переповненого сузір’ями, дивиться довго, поки земля не попливе під ногами, відчуваючи, як добре жити на світі!
Оповідач згадує свої Висілки, які ще із часу його дідуся були відомі в окрузі як багате
Пригадується
З ярів пахне грибною вогкістю й мокрою деревною корою. Темніє, вся ватага мисливців ввалюється в садибу якого-небудь майже незнайомого холостяка мисливця й, трапляється, живе в нього по нескольку днів. Після цілого дня, проведеного на полюванні, тепло людного будинку особливо приємно. Коли ж траплялося проспати на наступний ранок полювання, можна був весь день провести в хазяйській бібліотеці, перегортаючи стародавні журнали й книги, розглядаючи замітки на їхніх полях. Зі стін дивляться фамільні портрети, перед очами встає стародавнє мрійливе життя, зі смутком пригадується бабуся,
Але перемерли старі у Висілках, умерла Ганна Герасимівна, застрелився Арсеній Семеныч. Наступає царство дрібнопомісних дворян, що зубожіли до жебрання. Але гарна й це дрібнопомісне життя! Оповідачеві траплялося гостювати в сусіда. Встає він рано, велить ставити самовар і, надягши чоботи, виходить на ганок, де його оточують гончі. Славний буде денек для полювання! Тільки по чернотропу з гончими не полюють, эх, кабы хортиці! Але хортиць у нього немає… Однак з настанням зими знову, як за старих часів, з’їжджаються дрібнопомісні друг до Друга, п’ють на останні гроші, цілими днями пропадають у сніжних полях. А ввечері на якому-небудь глухому хуторі далеко світяться в темряві вікна флігеля: там горять свічі, плавають клуби диму, там грають на гітарі, співають…
Враження від відвідування Буніним маєтку свого брата лягли в основу й стали головним мотивом оповідання. Добуток заслужено вважається вершиною стилю письменника. Оповідання неодноразово перероблялося, синтаксичні періоди скорочувалися, убиралися деякі подробиці, що характеризують дворянсько-садибний мир, що йде в минуле, вигострювалися фрази та ін. Оповідання відкривається описом ранньої погожої осені. “Пам’ятаю ранній, свіжий, тихий ранок… Пам’ятаю великий, весь золотий, підсохлий і поріділий сад, пам’ятаю кленові алеї, тонкий аромат опалого листя й – запах антонівських яблук, запах меду й осінньої свіжості. Повітря так чисте, точно його зовсім ні, по всьому саду лунають голоси й скрип возів… І прохолодну тишу ранку порушує тільки сите квоктання дроздів на коралових горобинах у хащі саду, голосу так гучний стукіт зсипаються в міри й діжки яблук”.
Автор з неприхованим замилуванням описує осінь у селі, даючи не тільки пейзажні, але й портретні замальовки ( старі-довгожителі, білі, як луні, ознака багатого села; багаті мужики, що будували величезні хати для більших сімей і проч.). Письменник порівнює склад дворянського життя зі складом багатого мужицького життя на прикладі садиби своєї тітки – у неї в будинку ще відчувалося кріпосне право в тім, як мужики знімали шапки перед панами. Треба опис інтер’єра садиби, насичене деталями – сині й лілові стекла у вікнах, стара меблі цінної деревини з інкрустаціями, дзеркала у вузькій і крученій золотій рамах. “Гаснучий дух поміщиків” підтримує тільки полювання
Автор згадує “обряд” полювання в будинку свого шурина Арсенія Семеновича, особливо приємний відпочинок, коли “траплялося проспати полювання” – тиша в будинку, читання старих книг у товстих шкіряних плетіннях, спогаду про дівчин у дворянських садибах (” аристократично-гарні голівки в стародавніх зачісках лагідно й жіночно опускають свої довгі вії на сумні й ніжні очі…”). Журячись про те, що дворянські садиби вмирають, оповідач дивується, наскільки швидко проходить цей процес: “Ці дні були так недавно, а меж тим мені здається, що з тих пор пройшло ледве не ціле сторіччя… Наступає царство дрібнопомісних, збіднілих до жебрання. Але гарна й це злидарське дрібнопомісне життя!” Письменник любується способом життя “дрібнопомісного”, його розпорядком дня, звичками, смутними, “безнадійними” піснями
(1 votes, average: 5.00 out of 5)