Моє враження від оповідання І. Буніна “Легке дихання”

Перший варіант Це не оповідання, а осяяння. К. Паустовський Я читаю оповідання і думаю: звідкіля виникло це легке дихання, з яких світів долетіло воно, як воно торкнулося землі нашої? Що було в ньому? Уся ніжність, уся краса дівоча, уся свіжість первозданна. Воно легке, невловиме, недосяжне, як вітер, невагоме, як хмари. Зірвалося воно з небес, розчинилося в століттях… десь між минулим і майбутнім – у вічності. Дивною ясністю, одкровенням увірвалося в наше життя, в наш світ це легке дихання… А ще залишилися у вічності Олині радісні, незвичайні

очі, що дивляться на нас зі страшної, недосяжної висоти. Ці ж очі дивляться на нас з сірої надгробної плити, де час зупинився, де живуть лише примари минулого, а барви перетворилися на тіні. У божевільному вихорі пронеслося життя Олі Мещерської – обірвалося пострілом. Маленький холодний шматочок металу, пущений рукою безумця, перервав “легке дихання” Олі. Я думаю, що це трапилося навіть раніше, коли Оля записала у своєму щоденнику: “Нині я стала жінкою, почуваю до нього таку відразу, що не можу пережити цього”. І – не пережила. її душу розтерзали, тіло розірвали. За що? Останній подих злетів з губ, що змертвіли,

і понісся… “Тепер цей легкий подих знову розсіявся у світі, у цьому хмарному небі, у цьому холодному весняному вітрі”. Другий варіант Легке дихання… Часто говорять: подих вітру, подих весни, а в оповіданні І. О. Буніна – це подих дівочої краси. А може, молодості, безтурботності? Питання, знайти відповідь на яке важко, майже неможливо… Оля Мещерська серед своїх ровесниць і була тим легким подихом, що не вписувався в загальноприйняті рамки, але завжди приносив із собою веселощі, безпосередність, щиру захопленість світом. Усе коротке Олине життя пройшло одним подихом. Вона встигла пізнати кохання плотське, бездуховне, і ця обставина (саме обставина, тому що почуттям це назвати неможливо і навіть аморально) її і згубила. Оля занадто рано подорослішала, занадто рано стала дорослою жінкою… її душа була надламана, хоча Оля про це й не підозрювала. Доросла дитина – що може бути страшніше? Чи готова людина в п’ятнадцять років до всіх труднощів життя? Сторінки в Олиному щоденнику, де вона пише, що буде “жити без кінця”, де вона сподівається на незвичайне щастя, виявилися пророчими з точністю до навпаки. У неї відібрали найдорожче – життя, відібрала людина, не гідна і волосини з її голови. Вона загинула і навіть не відчула, як її торкнувся легкий подих смерті.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Моє враження від оповідання І. Буніна “Легке дихання”

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links