Сюжет драми Шиллера “Вільгельм Телль”
Останньою п’єсою, закінченої Шиллером, виявилася Драма “Вільгельм Телль”. Перше знайомство поета з історією Швейцарії відбито в його переписці з Лоттой Ленгефельд, що ставиться до весни 1789 року. У ті дні Лотта саме читала “Історію Швейцарії” Мюллера – серйозна праця, “дихаючою щирою любов’ю автора до своєї країни, але також – і повагою до істини”, як через багато років відзначав X. Гельцер. Лотта була зачарована цією книгою: “Начебто читаєш старі казки”. І далі: “Багато рис древніх швейцарських героїв викликають
Лотта, заперечуючи йому, відповідала з поворотною поштою: “Я рада була б оголосити вам війну, дорогий друг, того що мій швейцарський герой не бачиться вам настільки ж великим, яким він здається нам. Він же пожертвував собою аж ніяк не в припадку люті – учинок його був добре продуманий…”
Так, Винкельрид був героєм Лотти, а не Телль – а все-таки сама тональність цієї переписки досить близька до тої, що звучить в останній п’єсі Шиллера, написаної в роки, коли поет перебував в апогеї своєї Творчості. Сюжет “Телля” підказав Шиллеру Гете. Наприкінці літа 1797 року Гете зробив подорож у Швейцарію й відвідав місця у Фирвальдштетского озера: “Ця чудова, чудова, прекрасна Природа знову зробила на мене таке враження, що мені схотілося відобразити у віршах мінливість і багатство цього неповторного пейзажу. Прагнучи, однак, внести в мою картину ще більше принадності, зачарування й життя, я почел за благо населити цей чудовий край настільки ж чудовими людьми, і Легенда про Телле довелася мені для цього досить до речі” (Гете – еккерману).
И далі: “Телля я уявляв собі первозданно могутнім, задоволеним собою, детски-несвідомою людиною героїчного складу, що, переносячи з одного місця в інше вантажі, бродить із кантону в кантон, де всюди його знають і люблять, усім допомагає, притім спокійно займається своїм ремеслом і печеться про дружину й дітей, але нітрохи не турбує його, хто пан, а хто – слуга”.
Гесслер, князь і Штауффахер – всі ці персонажі вже встигли заволодіти уявою Гете, а ще й Винкельрид, якого ми, однак, не зустрічаємо в драмі Шиллера, що й не було б історично виправдане. “Я був весь повний цим прекрасним сюжетом і часом уже бурмотав навіяні їм гекзаметри… Про все це я розповідав Шиллеру, і в його душі мої пейзажі й мої персонажі втілилися в драму. А тому що в мене було багато інших справ і я усе більше й більше відкладав виконання мого задуму, те й поступився повністю цей мій сюжет Шиллеру…”
Стало бути, край у Фирвальдштетского озера, його мешканці, так ще й історія Вільгельма Телля й пов’язані із цим героєм переказу не раз служили друзям улюбленим предметом бесіди. Навесні 1802 року Шиллер впритул узявся за втілення цього сюжету “із силою й захопленістю, яких я давно вже за собою не знав” (з листа до Гете від 10 березня 1802 року). Через чотири дні Шиллер звертається до Котте: “Якщо вам удасться роздобути для мене точну спеціальну карту Фирвальдштетского озера й околишніх місць, то будьте ж настільки добрі привезти її із собою. Настільки часто доходив до мене неправдива чутка, нібито я працюю над сюжетом про Вільгельма Телле, що зрештою я й впрямь звернув на нього увага й прийнявся вивчати “Історію Швейцарії” хроніста Чуді. Книга ця настільки захопила мене, що тепер я и в самій справі має намір обробити матеріал про Вільгельма Телле, і це буде драма, що зробить нам честь. Тільки дивитеся, нікому про це ні слова…”
Далі Шиллер просить свого видавця дістати також і книгу Чуді, “тому що мені дуже хотілося б мати власний екземпляр цієї хроніки”.
Котта відповідав: “Мене нескінченно радує, що ви працюєте над сюжетом про Телле. Я всі вам привезу, що ви для цієї справи зажадаєте”.
Потім справа якось завмерла, але в думках поета вже відбувалася робота. У липні наступного року Гете із Шиллером якось раз почали довгу прогулянку, і Шиллер радився із другом про свій задум. Слідом за цим знову полетів лист до Котте: “Якщо вам попадуться які-небудь проспекти швейцарських місцевостей, особливо швейцарського узбережжя Фирвальдштетского озера, що навпроти Рютли, те надішліть мені їх неодмінно. Ще я бажав би мати “Опис Землі” Фюссли, книгу Чокке про Швейцарію й листа про швейцарський пастушачий край, як і продовження книги ебеля про гірські народності. Всі ці книги я міг би повернути через два тижні, якщо тільки можливо одержати їх на час. І ще я бажав би прочитати все те, що останнім часом виходило в Берні про Вільгельма Телле”.
Таким чином, перед нами ясно вимальовується процес створення драми
Гете, невгамовний мандрівник, з яким не зрівняється жоден німець, навіть Зейме або князь Пюкклер, розповідав, а Шиллер, що володів чудовим дарунком уяви, слухав. Допомагали до того ж друковані видання – карти, проспекти, історичні Твори. У результаті вийшло таке ємне, барвисте зображення краю і його мешканців, що подібного йому, можливо, і не знайдеш ні в який іншій п’єсі
От картина першої сцени: “Високий скелястий берег Фирвальдштетского озера навпроти Швица. Озеро утворить бухту. Недалеко від берега коштує хатина. Хлопчик-Рибалка пливе в човнику. На іншій стороні озера видні яскраво освітлені сонцем галявини, села й самотні садиби Швица. Ліворуч від глядача вимальовуються крізь Хмари гострі зубці Гаккена; праворуч, у глибині сцени, видніються сніжні гори. Ще до підняття завіси чутні звуки швейцарської пастушачої пісні й мелодійний передзвін дзвіночків, що триває якийсь час і після підняття завіси” (III, 274).
А перед цією кулісою – рибалки, мисливці, пастухи. Місцевий колорит у самих що ні на є яскравих фарбах. Цей колорит проявляється навіть у деякому наближенні до діалекту: “Дивися, щоб худоба не розбрідалася, Сеппи” (III, 276). У сцені, що відбувається на Рютли, уживаються вираження, які до цієї пори можна почути в сільських громадах, у маленьких кантонах
Рідко траплялося драматургам, у тому числі й самому Шиллеру, з такою скрупульозністю вивчати й відтворювати в п’єсі обстановку місця дії. В одному недавнім швейцарському дослідженні говориться: “Створюється враження, немов Шиллер прагнув уплести в тканину п’єси як свого роду елементи переказу місцевий колорит, що у цьому випадку представлявся йому незвичайно важливим, і навіть географічні назви тутешніх місць, знайомі тодішній публіці,- щоб за допомогою цієї картини показати умови життя своїх героїв. Уже в першому явищі разверзаются стихії – чується рокотанье грому, виття вітру, піднімається бура. Так восславим же Шиллера! Адже він, жодного разу не побувавши в цьому гористому краї, не побачивши ні тутешнього пейзажу, ні атмосфери, зумів донести все це до глядача як якийсь раптовий святковий ефект” (Барбара Шнидер-Зайдель).
Надалі Шиллера все-таки викрили в невеликих погрішностях, яких – при тім, що п’єса створювалася у веймарском будинку, за письмовим столом,- взагалі неможливо було уникнути, але всякий, хто об’їздив цей край, знає, що Рютли – гора не настільки вуж висока й зійти на неї справа не складне. Однак у цілому, що підтверджує й автор вище новітньої роботи, що цитувалася, Шиллер зробив ні із чим не порівнянний творчий подвиг, майстерно втіливши у своїй п’єсі край, якого жодного разу в житті не бачив
От цим чистим звучанням стародавніх казок і захоплювалася замолоду Лотта, та й сам Шиллер теж все своє життя любив цю казкову інтонацію. У сцені 3-й 3-го дії: “луг біля Альтдорфа”- Шиллер чудово переходить від епізоду з капелюхом на тичині, який ландфогт усім повелів кланятися, до епізоду з пострілом у яблуко. За влучним пострілом у яблуко треба зухвала відповідь Гесслеру, арешт Телля, потім його втеча під час морської бури й, нарешті, убивство тирана – могутньою рукою Шиллер стрімко веде свою віршовану драму до епілогу. Лише зустріч із випадним Иоганном Паррицидой, герцогом Швабським, перед самим фіналом немов би порушує хід подій: Шиллер увів цю сцену, щоб протиставити “швидкий, дикий акт безумья” батьковбивці визвольному акту свого героя, попри все те, що вилився в убивство тирана. Довгих, повного тяжких роздумів монологу Телля перед пострілом у ландфогта – йому здалося недостатньо.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)