Своєрідність викладу “Слова про похід Ігоря”
Поема “Слово про похід Ігоря”, будучи найвищим художнім досягненням давньоруської літератури, одночасно являє собою найвизначнішу пам’ятку давньоруської літературної мови. Причому вона є свідченням самобутності цієї мови, що народився на народній східнослов’янській основі. “Слово” насичено специфічними словесно-образними засобами, тропами як метафоричного, так і метонимичного походження. І незважаючи на це, воно не робить враження образної перенасиченості, не втрачає простоти. Найпоширеніший художній засіб у добутку
Поетичні якості добутку значною мірою визначаються характером епітетів і не тільки значеннєвими, залежними від контексту відтінками епітетів, а й кількістю їх. Так, епітет великий у різних значеннях і граматичних формах знаходимо в “Слові” 18 разів, хоробрий – 16, золотий – 16, кривавий – 5 і т. д. Часте повторення цих епітетів не викликає відчуття якоїсь докучливої одноманітності, тому що здебільшого вони виступають
Проте, в інших випадках цей епітет використовується для характеристики величі найвизначніших російських князів: “…давній великий Ярослав”; “Тоді великий Святослав упустив золоте слово”. Епітет золото не тільки сприяє відтворенню обстановки багатого князівського побуту, а й надає авторському стилю піднесене врочисте звучання. Порівняння в “Слові про похід Ігоря” менш численні, чим інші художній^-художні-язиково-художні засоби. Більшість із них безпосередньо зливаються з метафорою, майже невіддільні від її. Так звані прямі порівняння “Слова” також дуже лаконічні. Всі вони дуже виразні, грунтуються на глибоких спостереженнях і глибоких зіставленнях. Часом порівняння розвертаються в більшу картину, як наприклад, порівняння кривавого бою із засівбою, з весільним банкетом, смолотьбой.
“Чорна земля під копитами костями була засіяна…”. Виразним свідченням словесно-образної майстерності “Слова про похід Ігоря” є його метафорична система. Більшість метафор пам’ятки художньо витончені, свідчать про надзвичайно високу художню культуру автора. Саме вони великою мірою визначають той винятковий художній динамізм, що дає нам право зіставляти “Слово” з музичною симфонією. Тричі зустрічається в “Слові” дуже містка й виразна метафора “крамолу кувати”. На Русі здавна вміли куванням обробляти метал і назва цього виробничого процесу, природно, тут покладено в основу метафори, проте багатство змісту цього язиково-художнього образа досягається символічним значенням іменника меч. У ті часи меч був символом влади, війни. Нерідко він виступав як символ усього російського народу. Меч уважався священною річчю. От чому вираження “крамолу кувати” сповнено глибокого, можливо, по-справжньому зрозумілого лише для сучасників осуду. “Тому що Олег мечем крамолу кував”. Однієї з любимейших різновидів метафори для автора “Слова про похід Ігоря” є персоніфікація. Насамперед, персоніфікованої виступає в поемі Природа. Автор наділяє її всіма рисами живої істоти. Вона в нього радується, жмуриться, турбується, страждає, коротше кажучи, сповнена тих же самих почуттів, що й люди. Сугубо образотворчу стилістичну функцію виконують в “Слові” імена язичеських давньоруських богів Хорса, Велеса, Стрибога.
Тропи метонимичной групи в “Слові про похід Ігоря” представлені значно скупіше, ніж метафоричні. Деякі метонимичние вираження “Слова” грунтуються на заміні кількісних співвідношень, тобто являють собою синекдохи: “А Святослав смутний сон бачив у Києві на горах; що зробили все з моєю срібленою сивиною?”.
Ціль кожного з них – підсилити свіжість, виразність викладу. Риторично-Оздоблювальну функцію виконують в “Слові” нечисленні перифрази. Вони надають мові фігуральності, а, крім того, з їхньою допомогою автор уникав повторів там, де вважав це за потрібне. Ораторську публіцистичну спрямованість мови підсилюють афористичні вираження. До афоризмів “Слова” варто віднести такі вираження: “Хоч і важко тій голові бути без плечей – погано й тілу без голови”.
Таким чином, розглянувши художні особливості “Слова про похід Ігоря”, ми можемо сказати, що “Слово” є, без сумніву, найвидатнішою художньою пам’яткою давньоруського письменства, одним із самих доконаних художніх творів світової літератури. Особливо відзначається своєю вишуканістю, художньою досконалістю система словесних язиково-художніх засобів пам’ятки. Епітети, порівняння, метафори, персоніфікації, символи, метонімії й інші тропи вражають своєю свіжістю, багатством і розмаїтістю. Найбагатша система художніх засобів “Слова” виростала на грунті усної народної творчості. Поетика поеми тісно сплетена з поетикою фольклору. Але, беручи фольклорні язиково-художні засоби за основу, автор удосконалював, вигострював, насичував їхнім глибинним змістом. Тому можемо з повним правом сказати, що доконана система художніх засобів поеми є добутком індивідуального поетичного генія її автора. Не дивно, що після 1800 року, коли в Москві, у сенатській друкарні, поема була видрукувана окремим виданням, культурна громадськість відразу зацікавилася
Перший віршований переклад – переспів здійснив в 1803 році И. Серяков, і називався він “Похід Ігоря проти Половців”. Відгомін “Слова” ми зустрічаємо в багатьох добутках А. С. Пушкіна, що по свідченнях сучасників, знав його напам’ять. Його “Руслан і Людмила”, “Пісня про віщого Олега”, “Полтава”, ” Борис Годунов ” можна вважати підготовчими матеріалами до перекладу поеми. Це ж можна сказати й про добутки К. Рилєєва (“Боян”, “Рогнеда”), М. Лермонтова (“Пісня про купця Калашникові”), Н. Гоголя (” Тарас Бульба “, “Страшна помста”). А переклад “Слова” В. Жуковським не втратив свого значення й донині. В Україні поему вперше перевів М. Шашкевич в 1833 році, але до наших днів дійшов тільки “Плач Ярославівни”. Т. Шевченко планував перевести й видати стародавню пам’ятку українською мовою, однак встиг перевести лише уривки “Битви на Каяле” і “Плач Ярославівни”. Пізніше “Слово” віршами й прозою перевели М. Максимович, С. Руданский, И. Франко, П. Мирний, Б. Грінченко. XX сторіччя поглибило увагу художників до “Слова про похід Ігоря”, що надихало їх на створення яскравих перекладів і переспівів. На Теми й сюжети “Слова” були написані поезії М. Рильська, П. Тичини, М. Бажана, П. Воронько, Д. Павличко, И. Калинца, А. Малишко. (Треба сказати, що Андрій Малишко видав навіть два збірники: в 1946 році – “Ярославівна”, а пізніше – “Слово в полку”). Не залишили без уваги “Слово” і автори прозаїчних художніх творів. Олесь Гончар до всім трьох книгам його знаменитого роману “Прапороносці” взяв епіграфи із цієї давньоруської пам’ятки
Героїка “Слова” захоплювала не тільки літературних діячів, у музиці воно звучить не менш хвилююче. А. Бородін присвятив давнім трагічним подіям слов’янської історії оперу “Князь Ігор”, а М. Лисенко – композицію. Ціла галерея мальовничих добутків була породжена видатною пам’яткою, у ній – і портрети, і пейзажі, і жанрові полотна. Роботи В. Васнецова, В. Перова, М. Рериха, Г. Нарбута, О. Кульчицкой стали гідними ілюстраціями прекрасної поеми, що живе вже багато століть. І я переконаний, що час над нею не владно, тому що теперішній людський патріотизм завжди коштує вище часу
(1 votes, average: 5.00 out of 5)