Джек Лондон – один з найвідоміших письменників, які захоплюють у полон не тільки цікаво закрученим сюжетом, але й високою думкою про шляхетність, мужність, людяність. У центрі твору “Біле Ікло” історія не тільки собаки, але й стосунків людини й тварини. Ким є для нас кішка, собака, птах? Для одних вони цінні своєю функцією: кішка потрібна, щоб ловити мишей; собака – щоб стеріг хату абощо. А то можна й виставити собаку на бій, нацькувавши на іншого хазяйського пса. Чи це і є нормальні стосунки людини й тварини? Джек Лондон піддає сумніву
таку позицію. Саме оповідання переконує читача, що не гідні називатися людьми ті, що не вміють бути шляхетними, добрими до інших. Справжня людина має розуміти цінність життя, і не тільки власного, а й усього живого навколо. Ось чому здається, що Біле Ікло все життя йшов крізь жорстокість, зло, аби нарешті знайти справжню людину. Не може бути, щоб усі тільки вважали його власністю, що може принести гроші, славу, потішити самолюбство. І ось нарешті вони зустрічаються – людина і вовк. І Біле Ікло чи не вперше відчуває бажання служити людині, бути їй товаришем, захисником. Собака стає членом сім’ї Скотта, бо заслуговує
це вірністю і любов’ю. Але вірність і любов не з’являються просто так. Джек Лондон показує, що цей світ однаково жорстокий і для людей, і для тварин. Та по-різному вписуються у цей світ і люди, і тварини. Звичайно, можна силою підпоювати собі місце серед собі подібних. Та чи втримаєш його силою? Хіба що доведеться все життя битися за те місце. Письменник поступово доходить висновку про те, що найкращі почуття здатні породжувати відчуття добра. Любов у відповідь па любов. Відданість у відповідь на вірність. Велич людини в тому, що вона може переступити через жорстокість, ігнорувати зло, аби пробудити іскорку любові в тих, з ким спілкується. Саме так відбувається в оповіданні Джека Лондона “Біле Ікло”. Світ людей і світ тварин не протиставляється, оскільки автор вважає, що закон для всіх один. І кожен у цьому світі обирає між добром і злом.