Повести про тварин Джека Лондона

Лондон створює в них численні барвисті “тварини” образи, кожний з яких має свою індивідуальність. Запам’ятовуються Кичи й Одноокий – батьки Білого ікла, підступний Шпіц – суперник Бэка. Але, звичайно, особливо виразні і ярки Біле ікло й Бэк – одні із кращих образів собак у світовій літературі. Гуманізм, винятково глибоке проникнення в психологію тварин, прекрасне знання їхніх інстинктів дозволили створити Лондону чудові добутки, які дуже вплинули па наступний розвиток анималисткой літератури (Д. О. Кэрвуд, Томпсон і ін.) і які

не втратили свого значення й у наші дні.

Тварини для нього не тільки помічники людини, але найближчі друзі й товариші. Письменник невпинно підкреслює, що доброта, справедливість розвивають у них кращі якості: любов, відданість, почуття боргу. І, навпаки, побої озлобляють їх, роблять ворогами людини. В американській літературі ще не було книг, які з такою майстерністю розповідали б про життя тварин. Не говорячи про тім, що звертання до цієї Теми вимагало спеціальних знань, вражає вміння автора проникнути в мир природи, зрозуміти психологію тварин.

Не випадково, що до пий найчастіше прибігають такі люди, як Хэл

(“Заклик предків”) і “Красавчик Смит” (“Біле ікло”). Якщо випливати теорії, американських критиків, те, здавалося б, Бэк і Біле ікло повинні були в першу чергу слухатися й поважати їх. Але адже не це ми бачимо насправді. Собаки ненавидять своїх мучителів. Що стосується позитивних героїв, вони не можуть дивитися без збурювання на побиття тварин.

Багато американських критиків, говорячи про їх, звичайно намагаються підкреслити ту головну роль, що нібито грає там біологічна філософія життя. “Сприйнявши більш повно, ніж Норрис, ницшеанскую точку зору про примітивний людський егоїзм і дотримуючись нещадного закону боротьби за існування, Лондон домігся чудових результатів в “Заклику предків”,- заявляє Роберт Киллер. Такої ж точки зору дотримуються Карл Ван Дорен, Рут Френчир, А. Кэйзин і інші американські літературознавці. Дійсно, і в “Заклику предків”, і в “Білому іклі” зображено багато кривавих сутичок, переможцем у які виходить найсильніший. Закон боротьби за існування, безперечно, грає в них значну роль, як і у всьому житті тваринного миру.

Однак отут, як і в північних оповіданнях, не можна перебільшувати значення біологічної філософії життя; вона переважає, коли Мова йде про тварин, про світ природи. За іншими законами живе людське суспільство. Ні в “Заклику предків”, ні в “Білому іклі” немає прикладів, що підтверджують, що Лондон нібито проводить аналогію між ним і миром природи, Навпаки, письменник виступає проти відносин, заснованих на праві сильного не тільки між людьми, але й між людьми й тваринами.

Згадаємо, що Бэк, герой “Заклику предків”, потрапивши до перекупника собак, відразу випробовує па собі силу дрюка. Те ж саме можна сказати про Біле ікло, коли він виявляється у Сврота Бобра. Але в струм-те й полягає пафос повістей, що вони протестують проти дрюка. Дрюк символізує жорстокість, несправедливість, байдужість.

Показово, що ні Торнтон (“Заклик предків”), ні Уидон Скотт “Біле ікло”) ніколи не тримали в руках дрюк. Але ж вони виражають точку зору автора


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Повести про тварин Джека Лондона

Categories: Нові твори

Links