Світ героїні роману “Роксолана”
Прикметною рисою роману Павла Загребельного “Роксолана” є значне розширення світу героїні порівняно з прозою попередників, де він в основному зводився переважно до сімейно-побутової сфери.
Автор образу Роксолани активно освоїв суспільні, національні, професійні площини буття жінки у зв’язку з висвітленням таких проблемно-тематичних аспектів як “жінка і нація”, “жінка і держава”, “жінка і влада”, “жінка і патріархальний світ”, “жінка і релігія” тощо.
Жінка у творчості Павла Загребельного підноситься
Зображення героїні роману П. Загребельного до деякої міри трансформувалося у порівнянні з історичними фактами життя та змалювання її характеру у західноєвропейських літературах.
Павло Загребельний повернув із легенди в історичний часопростір полонянку Роксолану, яка досягла вершини султанші, в деякій мірі трансформувала безправне становище жінки, традиційне для мусульманського
Прообразом Роксолани стала українська дівчина Настя Лісовська. Вона народилася у 1506 році у родині священика Гаврили Лісовського у Рогатині – невеличкому містечку на Західній Україні. У XVI ст. воно було часткою Речі Посполитої, яка в той час потерпала від спустошувальних набігів кримських татар.
Влітку 1552 року юна донька священика потрапила на очі татарським людоловам. Згідно із легендою Настя втратила свою свободу якраз напередодні свого весілля.
Спочатку полонянка опинилася в Криму – це звичний шлях всіх невільниць. Цінний живий товар татари не гнали пішки через степ, а під пильною охороною везли на конях. їм навіть не зв’язували руки, щоб не поранити мотузками ніжну дівочу шкіру.
Вражені тонкими рисами полонянки, її грацією татари вирішили відправити дівчину в Стамбул, сподіваючись вигідно її продати на одному із найбільших невільничих ринків мусульманського Сходу.
За примхою вередливої долі на ринку дівчина впала в око всесильному візирю молодого султана Сулеймана І, благородному Рустем-паші. Настя вразила його, і він вирішив її подарувати султану. Проте подібні подарунки не робилися спонтанно. Спочатку її оглянули досвідчені лікарі, вона засвідчили, що дівчина незаймана і абсолютно здорова, а значить може переступити Дім Радості, як його називали гарем султана.
Відповідно до законів віри падишах міг тримати чотирьох законних дружин. Первісток першої дружини успадковував престол, всіх інших чекала смерть.
Окрім надзвичайних природних даних, дівчину обов’язково музики, танцям, мусульманської поезії, мистецтву кохання. Коли всі процедури і навчання було завершено, господар Слов’янської красуні відмовився продати її Рустем-паші, а власноруч подарував всесильному царедворцю, сподіваючись, за східною традицією, на відповідний подарунок і певну користь.
Падишах у 1520 році сів на престолі, він був молодим і занадто цінував жіночу красу. Паша був освіченим, ерудованим, добре знав історію світу, тому дав красуні нове ім’я Роксолана, пов’язане із Батьківщиною полонянки. Роксоланією поети любили називати Україну.
Нова наложниця не відразу привернула увагу падишаха і цілком заволоділа його серцем. Його гарем був переповнений вродливими дівчатами, які знали всі секрети кохання, то ж нова красуня повинна була чекати своєї черги. А коли близькість відбулася, між молодими людьми виникли почуття, і Роксолана-Настя поклялася, що стане законною дружиною падишаха. Звісно, що рабиня навіть думати не могла про султанське ложе на правах дружини, але полонянка дізналася, що її не продавали, а дарували, значить вона залишалася вільною жінкою.
Вона вивчила турецьку мову, прийняла іслам, загубивши за християнськими законами душу, але таку жертву вона принесла заради майбутніх дітей. Вони повинні були стати законними спадкоємцями.
Прагнучи відобразити нові явища в суспільно-політичному житті ворогуючих країн, відбити нову розстановку сил у суспільстві, український письменник звернувся до нових засобів зображення героїні. У центрі уваги митця – гострі душевні конфлікти й суперечності, гострі психологічні проблеми. Важливі злободенні соціально-економічні питання розв’язуються ним шляхом зображення складного психологічного життя героїні, її почуттів, настроїв, роздумів.
Письменник, створюючи образи, уже рідко звертається до безпосередньої авторської характеристики, як це було раніше; він розкриває свою героїню у дії, через її вчинки, самохарактеристику, або спостереження іншої дійової особи. Подавання характеристики героїні через розкриття її іншим персонажем створює враження її повної суверенності, незалежності від автора, отже надає їй більшої наочності, життєвої правдивості.
Цю манеру П. Загребельний запозичує з народної творчості. Разом з нею перейшли у роман і фольклорні засоби в побудові образів, портретів, зокрема постійні епітети, порівняння, вживання зменшувально-пестливих форм, звернення до слухачів, відступи, вставні слова і звороти.
Суттєво вагомим у зображенні становища, долі героїні у чужому їй мусульманському світі стало психологічне обгрунтування її особистіших характеристик, морально-етичної сфери функціонування її як самостійного художнього персонажа, чітке співвіднесення особистого і громадського у її життєвих колізіях, зображуваних автором.
Надзвичайно вартісним надбанням творчості П. Загребельного стало саме розуміння національної героїні як основи формування національної ментальності, основи морально-етичних засад функціонування української нації, українського суспільства загалом.
Отже, Павло Загребельний використав традиції і проявив новаторство у зображенні образу жінки у романі П. Загребельного “Роксолана”. Письменник змалював Роксолану як національну героїню, яка сконденсувала у своєму характері найбільш суттєві риси національної свідомості, підводячи таким чином українську літературу до розвитку літературного процесу на фоні нової суспільної ситуації, коли за логікою розвитку цього літературного процесу література надалі повинна була відобразити жінку, застосувавши новий перехід до пізнання й відображення її образу в літературі, змінивши до деякої міри понятійний апарат, але дотримуючись вірності класичної традиції у ставленні до героїні як осередку духовності в суспільстві.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)